Всесвітня історія. 7 клас

  

Відповіді на завдання можна надсилати мені на електронну пошту     gala.pugacheva2014@gmail.com   або на Viber 097 54 58 404         чи  095 01 20 384

25.05.2020
Тема: Узагальнюючий урок "СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД" 

Середньовічний Схід

Найбільшими й найпотужнішими державами середньовічного Сходу, які вирішальним чином вплинули на долі народів Азії, а також значною мірою -Європи й Африки, були Китай, Індія та Османська імперія.

Індійське суспільство за Середньовіччя залишалося традиційним, зберігався, зокрема, поділ на касти. Середньовічна історія Індії починається з утворення імперії Гуптів. Вона об’єднала безліч ворогуючих між собою держав. Об'єднання сприяло розквіту культури Індії. Імперія Гуптів, як і багато інших держав у Європі та Азії, загинула під ударами кочівників. Після тривалого періоду розбрату і чвар Індія була підкорена мусульманами, які утворили тут свою державу - Делійський султанат. Панівною релігією в державі став іслам. Нова релігія назавжди змінила життя у цій частині Азії. До сьогодні релігійні відмінності у регіоні приводять до конфліктів та протистояння. Утім, шедеври - архітектурні, мистецькі, літературні пам’ятки, створені завдяки мусульманським впливам, - стали неоціненним надбанням не лише індійської, а й світової культури.

Не менш складною і сповненою запеклої боротьби була середньовічна історія давньої китайської цивілізації. Періоди об’єднання чергувалися з часами хаосу і братовбивчих війн. У УІІ-Х ст. Китай змогла об’єднати династія Тан. Згодом постала імперія Сун. Китай, так само як і Індія, зазнав навали могутніх і жорстоких завойовників - монголів. Підкоривши велику й густонаселену країну, монголи перейняли у китайців чимало технічних винаходів. Глибокі культурні та релігійні традиції Китаю збагатилися за часи Середньовіччя. Художніх висот досягли поезія, образотворче мистецтво, театр.

Ще однією державою, що вершила долі не лише Азії, а й тогочасного світу, була Османська імперія. Вона виникла на руїнах держави сельджуків. Після взяття турками Константинополя у 1453 р. Османська імперія стала наймогутнішою державою в Європі і на Близькому Сході, розкинувшись на тих теренах, де раніше владарювала Візантія. Об’єднана залізною волею султана, який мав необмежену владу, з боєздатною дисциплінованою армією, вона була постійною загрозою для європейських держав. Володіючи Середземномор’ям, Північною Африкою, Балканським півостровом, узбережжям Чорного моря, Османська імперія стала останньою з найвеличніших імперій Старого Світу і може справедливо вважатися наступницею Риму, Візантії, Арабського халіфату.

18.05.2020

Тема: Японія в Середньовіччі.

Географічно Японія являє собою великий острівний архіпелаг у західній частині Тихого океану, поблизу від материкового узбережжя Східної Азії. Його серцевину становлять чотири найбільші острови (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю), але північний Хоккайдо не входив в епоху середньовіччя до складу японської держави, залишаючись під контролем айнів, а невеликий, надзвичайно гористий та лісистий Сікоку (на південь від Хонсю) залишався протягом середніх віків глибокою політичною та культурно-господарською периферією японської цивілізації.

Першими на сучасних японських островах поселилися мисливці-збирачі, однак згодом культура вирощування рису підштовхнула невеликі громади переселятися ближче до долин річок, для поливу.  Таким чином створювались перші прототипи державних утворень на японській землі

Першою імператорською династією, яка об’єднала під своєю владою усі племена стала родина Ямато з 3 по 8 сторіччя нашої ери. Це період виникнення державного утворення на японському архіпелазі для якого характерним стало поширення культури курганів й опосередкованої влади імператора на місцеву знать, а також тенденція кожному наступному володарю переїжджати до нової столиці, аби не залишатися поряд з могилою покійного попередника.

З континентальних земель поширюється буддизм, який починає сповідувати верхівка суспільства, однак для нижчих прошарків священним залишається синтоїзм. Божественне походження імператора, однак, залишається незаперечним фактом.

У 710 році утвердилась остаточно столиця Японії - місто Хейдзьо-кьо (Нара) та перший законодавчий звід, актуальний до прийняття Конституції у 1889. В 6 ст. влада переходить до рук аристократичного роду Фудзівара, який охопив всю владу та запам’ятався як диктатор. Імператор залишився лише верховним жерцем. Кінець періоду вивів на світову арену новий стан суспільства - самураїв, а аристократія зазнала свого економічного занепаду. 

Новий період в історії Японії характеризується своєрідною самостійністю та відмежованістю від Китаю, який раніше вважався еталоном досконалості. В середині 11 ст. імператорський трон займає Госандзьо, який охоплює всю владу у власних  руках. Відрікшись від престолу на користь свого сина він фактично керував державою з монастиря, чому наслідували й подальші правителі. 

В наступному сторіччі на політичну арену все більше виходять самураї, вихідці з аристократії, які затвердили свою диктатуру в країні. Сформувавши свій уряд (сьогунат), вони спромоглися відбитись від монгольської навали. Однак невдала політика центрального апарату призвела до поступового розпаду імперської Японії на протодержавні утворення по регіонах, які воювали між собою. Разом з періодом Великих географічних відкриттів до Японії потрапили європейці, які привезли вогнепальну зброю та християнство. 

Край роздробленості поклали три полководці, які продовжували політику один одного. Нобунагі об’єднав державу, ліквідувавши своїх ворогів, Хідейосі завоював північні провінції та приєднав острови Сікоку та Кюсю, а Токугава Ієясу створив п’ятикласову модель суспільства: самураї, селяни, ремісники, купці та ета. Останні вважалися найнижчим прошарком. 

Особливістю періоду було поширення кодексу гідності самураїв, економічний розквіт Японії, кінець міжусобних воєн та формування сучасних рис японської нації, культури та традицій, що актуальні й донині. 

12.05.2020

Завдання необхідно виконати до 20 травня після опрацювання матеріалу та параграфа 20.

Код доступу 297209

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Код доступу 853911

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Тема: Індія в середні віки.

https://www.youtube.com/watch?v=AMRN30Tax7A
https://www.youtube.com/watch?v=8kTG4b3Bhto

  ДЕРЖАВИ ІНДІЇ В СЕРЕДНІ ВІКИ  

Імперія Гуптів	320 – середина VI ст.
Політична роздробленість Індії	середина VI ст. –Х ст.
Делійський султанат	1206-1526 рр.
Імперія Великих Моголів	з 1526-1858

ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЇ В ІНДІЇ  

РЕЛІГІЯ	ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Брахманізм	Поділ суспільства на 4 варни – брахмани, кшатрії, вайш'ї, шудри; касти – вищі і нижчі.
Індуїзм	Тріада головних богів – «тримурі» - Брахма — творець усього живого. Бог Вішну є вершителем справедливості й добра, щирим борцем зі злом. Бог Шива втілює руйнівну силу. Головним положенням індуїзму є вчення про сансару: у своїх наступних життях людина може прийти на землю в будь-якому образі. Поклоніння святим місцям
Буддизм	Основним було те, що буддизм не визнавав поділу людей на варни й касти. Тому найшанованішим він був у колі недоторканних. Дотримання вчення Будди – шлях подолання земних страждань

КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ІНДІЇ  

Період	Особливості розвитку культури
Імперія Гуптів	Період позквіту науки, філософії, літератури. У Таксілі, Наладні і Аджанті працювали буддійські університети. Будівництво численних буддійських та індуїстських храмів, палаців Розвивалося будівництво печерних храмів. Найвідомішим є печерний комплекс в Аджанті ІV-VІІ ст. З середини він був прикрашений численними розписами на теми давньоіндійської і буддійської міфології. Великих успіхів досягли індійські астрономи Ар’ябхата, Варахамихіра і Брахмагупта, які жили в V-VІ ст. Ар’ябхата написав два твори: «Аріабхата» («Аріабхатіам») та «Сур'я-сіддханті». З двох його творів до нас дійшов один — «Аріабхатіам» (499). Висловив здогадку, що обертання небес тільки видиме і є наслідком обертання Землі навколо осі. Варахамихіра називають«першим астрологом Індії» і «батьком індійської астрономії». Він є автором «Бріхат Самхіти» («Велика збірка»), що складається з 106 глав та описує різні галузі людського життя: рух планет, сонячні і місячні затемнення, астрологію, опади, сільське господарство, архітектуру, сімейні відносини, дорогоцінні камені і ритуали Брахмагупта давньоіндійський математик і астроном, який написав важливі роботи з математики та астрономії: теоретичний трактат «Перегляд системи Брами», першим ввів правила обчислення з нулем.
Доба роздробленості VІ – Х ст.	Споруджуються храми головним індуїстським богам – Шиві, Вішну і Брахмі. У VІІ ст. на півдні Індії, у м.Махабаліпурамі зведено величезний храмовий ансамбль з індуїстських печерних храмів, восьми невеликих святилищ, відомого Прибережного храму Шиви і величезного наскельного рельєфу «Сходження річки Ганг на землю». Храм прикрашають численні скульптури, вирізьблені з каменю.
Ранній ісламський період ХІ - Х VІ ст.	Мусульманські завойовники руйнували індуїстські та буддійські храми. У ХІІ – ХІІІ ст. з’являються мусульманські мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В ХІІІ ст. збудований найбільший мусульманський комплекс у Делі. Найвизначнішою його пам’яткою став велетенський мінарет Кутб – Мінар (1231 р.), висота якого перевищує 70 метрів. В архітектурних спорудах спостерігається поєднання ісламських традицій з місцевими індуїстськими впливами. Найбільший поет того часу Амір Хосроу (1253-1325 рр.) Він писав не тільки на фарсі, але й на мові урду, що називалася хіндаві. До цього часу з'являється поезія на новоіндійских мовами - це героїчні балади на гуджараті, маратхі та панджабі, і поезія бгакті, що писали на гінді (Кабір-XV ст.), Маратхі (Намдо-XV ст.), панджабі (Нанак - кінець XV -- початку XVI ст.) і т. д. Бгакті у своїх віршах використовували багато елементів фольклору.

‹

04.05.2020

Тема: Держава і суспільство в середньовічному Китаї. Досягнення китайської культури.

Син Неба і його піддані

Китай за своїм розміром і населенням у середні віки можна було спів ставити з всією християнською Європою. На межі ХІІ-ХІІІ ст. у Китаї проживало близько 100 млн чоловік – більше ніж у Європі того часу. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи, що живуть навколо вони називали варварами.

Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася у Китаї ще у ІІІ ст. до н.е. З того часу і до початку ХХ ст. Китай незмінно залишався імперією. Правитель Китайської держави називався Сином Неба. Його влада передавалася у спадок і офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною. Він вважався не тільки повелителем всіх людей, а й посередником між Небом і „піднебесним світом”. Імперія вважалася втіленням небесного порядку.

Кожний підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, переданої через імператора. У китайському суспільстві була сувора ієрархія. Нижче імператора знаходилися вищі сановники, як правило його родичі. Ще нижче – чиновники, що ділилися на велику кількість рангів. Загалом чиновників у Китаї „мандаринами”. За допомогою чиновників імператор і управляв імперією. Щоб стати чиновником потрібно було здобути відповідну освіту і здати екзамен. Для отримання більш високого рангу знову доводилося здавати екзамени. До екзаменів допускалися всі „добрі люди”, які висловили таке бажання. Звичайно діти чиновників могли краще підготуватися до іспитів. Але така система забезпечувала доступ до владних структур талановитих людей з усіх прошарків суспільства. Ті, хто здавав екзамени вищого рівня отримував місце при дворі і значне жалування. Вони користувалися повагою і згодом стали називатися шенші (ші – учений, шень – той, що носить пояс влади).

 

Китайський імператор

Схема. Система управління в Китаї

Імператор – «Син неба»

Найблище оточення (канцлери, міністри) – переважно родичі.

Чиновники різних рангів (близько 1 млн.)

«Добрі люди» (особисто вільні) – селяни, ремісники, купці       «Підлі люди» (особисто залежні, в тому числі раби)

У середньовічному Китаї держава і суспільство продовжували дотримуватися багатьох правил життя, які розробив Конфуцій ще у середині І тис. до н.е. У середні віки його оголосили „першим святим”. Його називали „учителем 10 тисяч поколінь”, „імператором без трона”. На його честь будувалося багато храмів.

Згідно з вченням Конфуція і уявленнями китайців, кожен у суспільстві повинен знати своє місце: правитель – чесно правити і піклуватися про підданих, чиновники – давати йому мудрі поради, селяни – чесно працювати. Вірність, покірність, доброта і співчуття, почуття обов`язку, повага до старших і до батьків проголошувалися головними чеснотами благородної і достойної людини. Їй потрібно було засвоїти 300 головних і 300 додаткових правил поведінки.

Якщо не дотримуватися норм поведінки і здійснювати пагоні вчинки, то це може накликати гнів Неба: землетруси, повені, війни. Навісь Син Неба може втратити трон.

Китайці вірили, що померлі родичі допомагають живим. Але для цього померлих треба було забезпечити всім необхідним. Згодом справжні речі були замінені паперовими.

Так, ще за життя батьків діти мали їм подарувати труну і одяг для поховання. Якщо батьки були хворими, діти не гуляли, не ходили в гості, не їли м`ясо. Вони мали встати раніше, приготувати їжу і воду для вмивання. А у вечері нагріти постіль батьків.

З перших століть нашої ери в Китаї поширюється буддизм, який приваблював багатьох проповідями милосердя, загальної рівності перед лицем страждань, обіцянками благ за добрі вчинки і покарання за дурні. Буддизм тісно взаємодіяв з конфуціанством. Так. буддисти навіть включили Конфуція у число божеств. Крім зазначених релігій у Китаї були поширені і інші, зокрема даосизм, який проповідував шлях до безсмертя.

 

Велетенська статуя Будди. Західний Китай

Характерною рисою середньовічного Китаю була релігійна терпимість і взаємодія релігій.

 Китай за династій Суй і Тан

Від ІІІ ст. до н. е. і до кінця VІ ст. китайська цивілізація пережила значну кризу. Наслідком цієї кризи стало остаточне утвердження імперії як форми організації китайського суспільства. До того ж цю форму запозичили й сусідні з Китаєм народи: японці, корейці, в’єтнамці.

Переживши роки кризи, розпаду і взагалі зникнення імперії, у 589 р. полководець Ян Цзянь силою зброї відновив єдність Китаю. Він був проголошений імператором і заснував династію Суй (581—618 рр.).

Наступник Ян Цзяня Ян Ді переніс столицю в невеличке стародавнє місто Лоян і зігнав на його будівництво 2 млн осіб. Також він переселив до міста 10 тис. найбагатших сімей Китаю, поставивши їх під свій контроль. Місто прикрасили чудові палаци і парки. В імператорському парку цілий рік зеленіли дерева: узимку їхнє листя і квіти робили з шовку. Ян Ді вирішив з’єднати дві великі річки — Хуанхе та Янцзи і розпочав будівництво Великого каналу. Цей водний шлях зв’язав господарство півночі й півдня і сприяв розвитку торгівлі. Імператор також зміцнив і добудував Великий Китайський мур, вів постійні війни проти сусідів.

 

Велика Китайська стіна. Сучасний вигляд

Проте цій династії не судилося тривалий час утримувати владу. Нерозважлива внутрішня та зовнішня політика виснажила ресурси країни, яка ще не встигла оговтатися від попередніх випробувань. Зрештою, імператор Ян Ді був убитий змовниками. Династія Суй припинилася.

До влади прийшла династія Тан (618—907 рр.). Її перші правителі Лі Юань і Лі Шимінь проводили доволі розсудливу політику, яка забезпечила розквіт Китаю. Нові правителі провели перерозподіл землі. Наполегливою працею мільйонів селян спустошені землі перетворилися на родючі ниви, які приносили великі врожаї. А продумана податкова система забезпечила державі значні прибутки.

Печера Тисячі Будд. Китай часів династії Тан

Династія Тан проводила активну завойовницьку політику. Китай тривалий час воював проти тюрків-кочівників і розгромив їх на початку VІІ ст. Це дозволило імперії остаточно утвердити свій контроль над Великим шовковим шляхом. Також імперія встановила свою зверхність над Кореєю, Індокитаєм, Тибетом.

Помітні зрушення відбувалися у господарстві та повсякденному житті. Поширилося вирощування і споживання рису та чаю, які швидко стали традиційними продуктами харчування китайців. Почалося виготовлення цукру з цукрової тростини. Застосовувалася вдосконалена сільськогосподарська техніка: селяни користувалися одинадцятьма типами плугів, а також поливним колесом із глечиками, що приводилося в рух робочою худобою. Повсюди діяли водяні млини. З’явилися перші вироби з порцеляни.

 

Керамічна фігура коня. Китай, імперія Тан, VII ст.

Від середини VІІІ ст. влада династії Тан почала слабшати. З усіх боків на Китай насувалися войовничі сусіди. Постійні війни невпинно погіршували становище народу. По всій країні спалахували селянські повстання, які в 874 р. вилилися в одну з найбільших селянських війн. Повсталі виступали проти тягаря податків, несправедливості й жадоби чиновників. Селянське військо під проводом Хуан Чао оволоділо столицею. Імператорський двір утік.

Нова Танська історія про селянську війну

Хуан Чао… походив із родини, яка розбагатіла на торгівлі сіллю. Він чудово володів мечем, стріляв на скаку з лука, трохи вмів читати й писати, був красномовним.

…Хуан Чао… незаконно проголосив себе «великим полководцем усієї країни»… Хуан Чао їхав у колісниці із жовтого золота, охорона була в розкішних халатах і барвистих шапках. Його найближче оточення їхало слідом у мідних колісницях у супроводі вершників. Загалом у столицю ввійшло кілька сотень тисяч людей… За кілька днів почався великий грабунок. Людей зв’язували, били батогами і захоплювали їхнє майно. Це називалося «очищенням предметів». Багатіїв роззували та проганяли босоніж. Усіх затриманих чиновників убивали, підпалювали будинки, якщо не могли там нічого найти, а всіх шляхетних людей знищували.

Хуан Чао… проголосив себе… імператором.

1.  Яке ставлення автора Нової Танської історії до Хуан Чао?

2.  Чим можна пояснити таку поведінку повсталих?

На всі державні посади Хуан Чао призначив наближених до себе повстанців. Згодом вони почали поводитися ще гірше, ніж колишні імператорські чиновники. Їхні дії викликали різке невдоволення. Це допомогло придушити повстання. Династія Тан повернулася до влади. Але удар, якого вона зазнала від селянської війни, став смертельним.

Китай за часів династії Сун

На уламках Танської держави виникли численні дрібні володіння. Час їхнього існування — від 907 по 960 р.— називають «п’ятьма династіями та десятьма царствами». Між ними точилася невпинна міжусобна боротьба, під час якої Китай об’єднався під владою династії Сун (960—1279 рр.).

Щоб налагодити життя в розореній країні, перший міністр сунського двору Вань Аньші запропонував провести реформи. Вони передбачали упорядкування податкової системи, налагодження зрошувальних робіт, надання позик селянам, установлення твердих цін на всі товари тощо. Упровадження цих перетворень дозволило б країні подолати кризу. Однак противники міністра домоглися його відставки і припинення реформ.

За таких умов північ Китаю захопили племена чжурчженів. Вони утворили державу Цзінь — Золоту (1115—1234 рр.). На півдні, куди вимушено переїхав китайський імператор, утвердилася династія Південна Сун (1117—1279 рр.). На підвладній їй території знаходилися головні центри вирощування рису, чаю, виробництво шовку, виготовлення порцеляни. У державі Сун було винайдено папір, порох, книгодрукування, що відіграло величезну роль в історії людства. Саме тут уперше в історії випустили паперові гроші — асигнації. Важливі винаходи було здійснено у військовій справі. Імперія Сун мала на озброєнні могутні метальні пристрої, посудини із запалювальною сумішшю, рухомі башти з таранами, перші гармати.

Однак військова техніка не змогла врятувати імперію від загибелі. Вона продовжувала розпадатися, поки не стала здобиччю монголів.

У побут увійшли високі столи і стільці, а також лежанки, що піді­грівалися. Серед заможних верств населення, переважно в містах, поширився звичай бинтувати жіночі ступні, щоб стримати їхній ріст. Крихітні ніжки вважалися вершиною жіночої вишуканості. Той факт, що нещасні жінки нерідко не могли навіть пересуватися, до уваги не брався.

   Боротьба Китаю проти монгольського поневолення. Династія Мін

У 1279 р. завершилося підкорення Китаю монголами, які встановили тут свою династію — Юань (засновником династії був онук Чингісхана Хубілай).

Штурм китайського міста військом Чингізхана

Панування монголів мало для Китаю як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, монгольське панування супроводжувалося значними людськими жертвами, нищенням надбань китайської цивілізації, а з іншого — завдяки приєднанню до системи монгольських держав Китай тісніше влився у світову торгівлю, що сприяло його економічному піднесенню. Про Китай часів монгольського панування цікаві згадки залишив венеціанський мандрівник Марко Поло.

Розповідь про китайські міста з «Книги про різноманітність світу» Марко Поло (ХІІІ ст.)

Місто Таян-фу, куди ми прийшли, велике і красиве, торгівля тут жвава, а також промисловість: виробляють тут величезну кількість збруї для військ великого хана. Тут багато чудових виноградників, і вина виробляють удосталь… Безліч тут шовку: є в них тутові дерева і багато шовковичних черв’яків.

…місто Кінсай… найкраще, найбільше місто у світі… і 12 тис. кам’яних мостів у ньому…

…було там 12 ремесел, і для кожного ремесла було 12 тис. будинків; у кожному будинку було щонайменше 10 осіб, а в деяких 15, а то 30 чи 40, не всі, звичайно, майстри, але й робітники, що за вказівкою майстра працюють… Безліч тут багатих купців і сильно вони торгують… За наказом царя кожен долучався до батьківського ремесла… Вчитися іншому ремеслу він не може.

Будинків хороших у цьому місті скрізь багато. Є там велика кам’яна вежа; коли станеться в місті пожежа, мешканці зносять туди своє майно; а пожежі там часті, бо дерев’яних будинків чимало. Живуть тут… піддані великого хана; гроші в них паперові. У цьому місті… всі вулиці вимощені камінням і цеглою; і верхи їздити, і пішки ходити по них добре.

У цьому місті… добрих 4 тис. лазень, де люди ніжаться; кілька разів на місяць ходять туди, бо чистоти тіла дотримуються; лазні ці найкрасивіші, найкращі й найпросторіші у світі.

      1. Що з описів Марко Поло могло вражати уяву європейців?

      2. Завдяки чому Китай досяг таких вагомих здобутків?

Після завоювання Китаю перед монголами постала проблема: як управляти цією територією. Не маючи можливості запропонувати що-небудь своє, монголи були змушені прийняти китайську систему від імператора до найменшого чиновника. Найвищі посади в державі також посіли монголи. Таке становище призвело до того, що монголи перейняли не тільки систему управління, а й мову, писемність, культуру та ін. Незважаючи на таке окитаєння монголів, останні вважали себе вищими за китайців і поводили себе як загарбники, посилюючи податковий гніт. Така нерозсудливість мала згубні наслідки для влади монголів.

Їхня політика викликала загальне обурення. Від середини XIV ст. в Китаї спалахували народні повстання («червоних пов’язок»), виникали неодноразові спроби палацових переворотів. Зрештою, у 1368 р. одного з керівників селянського повстання чернеця Чжу Юаньчжана проголосили імператором. Він започаткував нову династію Мін, яка правила Китаєм до 1644 р. Столицею нової династії спершу було місто Нанкін, а згодом її перенесли до міста Даду, яке дістало нову офіційну назву Пекін.

 

Китайська порцеляна часів династії Мін

Доступившись до влади, нова династія відновила традиційну китайську систему управління. Було встановлено нормальні ставки податків. Держава перебрала на себе роботи з відновлення системи іригації. Значна увага приділялася розвитку ремесел, особливо виробництву порцеляни, шовку, паперу, скла, тобто тим виробам, що експортувалися. Почалися відбудова і перебудова китайських міст.

Щоб засвідчити свою велич, імператори династії Мін проводили активну зовнішню політику. Вони розширили кордони держави до Тибету та Індокитаю. Організовувалися воєнні експедиції в Океанію. Найбільше експедицій (сім) до Індії, Індонезії, Індокитаю, Малайзії і навіть до берегів Африки очолював адмірал Чжен Хе в 1403—1433 рр.

За часів династії Мін китайці активно переселялися до Індокитаю та Індонезії, де створили цілі китайські поселення.

 

Країни Азії у ХIII-XV ст.

  Розвиток культури Китаю в середні віки.

Китайська цивілізація створила оригінальну і багату культуру, яка стала справжньою скарбницею для культур різних народів і цивілізацій.

Однією з основ китайської культури було ієрогліфічне письмо. Воно стало взірцем для писемності корейців, в’єтнамців, японців. Необхідність складати іспити для отримання чиновницької посади привела до відкриття початкових і вищих шкіл та училищ, до збільшення кількості освічених людей. Китайські чиновники були водночас поетами, художниками, прекрасно володіли мистецтвом письма — каліграфією.

 

Китайське письмо. ІХ ст.

Китайці першими винайшли папір і налагодили найпростіший спосіб книгодрукування. Текст вирізували на дерев’яних дошках, заливали спеціальною фарбою, а потім друкували на папері. На початку VІІІ ст. в Китаї почала виходити урядова газета «Столичний вісник», яка проіснувала до ХХ ст. Діяли великі бібліотеки.

Китайцям належить винайдення компасу і пороху. У VІІІ ст. в країні відкрилась Академія наук, у ХV ст. були створені багатотомні енциклопедії з історії, географії, медицини, мистецтва тощо.

 

Фрагмент китайського розпису

VІІІ—ІХ ст. називають «золотою добою» китайської поезії. Поет Лі Бо написав близько 30 томів ліричних творів, у яких оспівував рідну природу. Інший поет Ду Фу мріяв про краще майбутнє, коли люди збудують величезний дім і в ньому знайдуть притулок «мільйони скривджених долею бідняків».

 Храм Неба. Пекін

Значні здобутки мали архітектори Китаю. Вироблений ними стиль, ознакою якого були дахи із загнутими вгору краями, став своєрідною візитною карткою Китаю. Цей стиль робив навіть похмурі будівлі фортець, палаців привабливими. Однією з найвидатніших пам`яток середньовічного Китаю стало Заборонене місто – комплекс споруд особистої резиденції імператора, що було збудовано в 1406-1420 рр.

Заборонене місто розташоване у самому серці китайської столиці Пекіні. У плані Місто має прямокутну форму. Увійти до міста можна було через п’ять символічних мостів перекинутих через річку з Золотими водами. Людина, що перейшла міст, вважалася такою, яка опинилася перед очами імператора. Всі декілька десятків споруд і палаців Міста збудовані в одному стилі і за єдиним планом. На півдні зосереджені адміністративні і офіційні споруди, на півночі – особисті покої імператора і його родини. Заборонене місто служило резиденцією 24 імператорам з династій Мін і Цін впродовж 491 року.

Оригінальним було образотворче мистецтво Китаю. Художники писали твори на шовковій тканині або папері, які змотувались у сувої.

 Завдання: Опрацювати параграф 19.

1. Си

28.04.2020

Тема: Цікаві факти про Середньовіччя.

Під середніми віками мається на увазі історичний період, наступний після Античності і передує Новому часу.

В епоху Середньовіччя європейці милися дуже рідко або не милися зовсім. Саме з цієї причини представники знаті використовували парфуми або мішечки з запашними травами, які хоч якось маскували запах, витікаючий від немитих дворян.

Туалети також були не в моді. Приміром, у Луврі – відомої резиденції французьких монархів, не було жодного туалету.

Чи знаєте ви, що в середні століття люди з високим чолом вважалися надзвичайно красивими? Внаслідок цього жінки вищипували або виголювали волосся, що ростуть над чолом, щоб бути привабливими.

Під час бенкетів прямо під столами блукали собаки, яким їдці періодично кидали свої недоїдки.

Цікавий факт, що в епоху Середньовіччя доктора не вважали за потрібне мити руки перед початком операцій або напередодні прийняття пологів.

В ряді монастирів провинилися ченців примушували в буквальному сенсі товкти воду в ступі.

В період 12-13 століть в Європі було зроблено більше винаходів, ніж за попереднє тисячоліття.

В області техніки спостерігався великий підйом. Була вдосконалена кінна упряж і вози, з’явилися вітряні млини, шарнірний кермо на морських суднах, доменні печі, вогнепальна зброя, друкарський верстат і багато іншого.

Хоча в середньовіччя почали утворюватися перші вищі навчальні заклади, в цілому наука переживала далеко не кращі часи. У 12 столітті в Європі було не більше 10 вчених, у 13 – не більше 15, а в 14 – менше 25.

Багато людей Середньовіччя вважали, що купання було чимось нездоровим, а сидіння у воді, особливо в гарячій, дозволяла хворобі потрапити в організм. Навіть якщо людина вирішувала прийняти водні процедури, то найчастіше вона робила це навіть не знімаючи з одягу – боялась підхопити інфекцію.

Ідеальний образ дівчини Середньовіччя – дівчина з високим чолом. Тому красуні мали звичку вищипувати волосся зі скронь щоб візуально збільшити чоло і наблизитись до стандартів краси.

 В добу Середньовіччя, жінкам, яких було спіймано на зраді чоловікові – коротко стригли волосся. Тому довге, доглянуте волосся було символом вірності та гордості заміжньої жінки.

Заміж в білому ніхто тоді не виходив. Біла тканина вважалась самою дешевою. Чим вона була яскравіша, тим дорожчі барвники були використані при її окрасці.

Будинки смерділи сечею і калом. Оскільки водопроводу тоді не було – більшість людей ходили в горщик, який могли з легкістю вилити з вікна кому-небудь на голову. Тому сморід стояв моторошний і слизько було на вулицях, не тільки взимку від цього.

 Вулиця середньовічного міста являла собою бруківку з товстим шаром людських і тваринних екскрементів. На вулиці пахло сумішшю гниючих рослин, їжі, гною, сечі і калу.

 Основними продуктами харчування селян були переважно каші і різні злакові, такі як ячмінь, овес, жито, і бобові: горох, сочевиця, боби, квасоля. Хліб теж входив в основний раціон, але при цьому він відрізнявся своєю якістю. Для бідняків це був житній хліб грубого помелу і всілякі коржики, а для багатіїв — пшеничний хліб з просіяного борошна.

Вкрай популярна в ті часи була ріпа. Заможні люди час від часу могли побалувати себе лобстерами та устрицями.

Під вишуканими вбраннями аристократи носили шовкову білизну щоб ніякі паразити не могли до них причепитись за рахунок гладенької тканини.

21.04.2020

Тема: Тест до теми "Країни Центральної та Східної Європи у X-XVст." (виконати до 28 квітня)

1.Кревську унію між собою уклали…

А)Польща і Литва;       Б)Угорщина і Чехія; 

В)Польща і Чехія;        Г)Угорщина  і Польща.

2.У Грюнвальдській битві польсько-литовське військо завдало поразки…

А)німецькому імператору;            Б)монгольській орді;

 В)Тевтонському ордену;              Г)гуситам.

3.Доповніть речення.

Орган станового представництва  в Польщі  мав назву…

4.Заповніть пропуски у тексті.

У 1389 році відбулася битва на косовому полі, де сербське військо було розгромлене турецькою армією. Це _____ століття, ______ половина,  ____ чверть.

5.Під яким роком датується перша згадка про Москву?

А)1147р.;   Б)1185р.;     В)1187р.;    Г)1199р.

6.Боротьба чеського народу в першій половині ХV ст. проти католицької церкви і німецького засилля вилилася в так звані

А)гуситські війни;                    Б)альбігойські війни;  

В)італійські війни;                    Г) балканські війни.

7.Верховна влада в Османській імперії належала…

А)великому кагану;       Б)імператору;      В)хану;       Г) султану.

8.Доповніть речення.

Дорадчий орган при великому князі в Московській державі називався…

9.«Льодовим побоїщем» називають …

А)битву на Чудському озері;   Б)Невську битву   

В)Куликовську битву;              Г)Грюнвальдську битву.

10.Першим королем Угорського королівства в 1000р. став:

А)Арпад;                 Б)Іштван І Святий;  

В)Андраш І;            Г) Матяш І Корвін.

 11.Місто Константинополь було взято турками:

А)1389р.;        Б)1402р.;            В)1453р.;                Г)1526р.

 12.Хан, який організував спустошливі походи на Русь в 1237-1241рр. називався …

13.04.2020

Тема: Утворення Османської імперії. Правління Мехмеда ІІ. Культура Османської імперії.

У XIII ст. в Малій Азії під владою правителя Османа утворилася держава турок, які називали себе турками-османами. Глава цієї держави почав називати себе султаном. З невеликої держави незабаром утворилася величезна імперія. Європейські держави знов рушили в хрестові походи, однак тепер проти турків.

1. Утворення турецької держави

 Близько 1000 року в Європі з’явилися нові племена - турки-сельджуки. Вони захопили Середню Азію, Персію, Сирію, Ірак. Потім вирушили на Візантію. Свої володіння у Малій Азії вони назвали Римом (учені називають їх Сельджукський султанат).

Як ви вже знаєте з історії Візантійської імперії наприкінці ХІ ст. в Анатолію проникли турки-сельджуки (тюркські кочові племена, що прийшли з Середньої Азії), які відтіснили візантійців на захід і створили там свою державу – Румський султанат. Вся подальша їх історія пройшла в постійних війнах проти сусідів: візантійців, арабів, персів та ін. Вони відіграли вирішальну роль у розгромі держав хрестоносців у Палестині. Постійні війни, внутрішні негаразди підірвали міць сельджуків.

У XIII ст. в Малу Азію переселилася значна кількість кочових тюрків (етнічно близьких сельджукам), які втікали від монгольської навали. Ці племена розселилися на сельджуцько-візантійському прикордонні. Вони здійснювали набіги на Візантію або ж наймалися до візантійців для боротьби проти болгар, сербів і навіть сельджуків. Поступово кочівники почали створювати свої князівства-емірати. Із занепадом держави сельджуків еміри здобули незалежність. У 1243 році султанат розпався на окремі князівства, одне з яких й очолив Осман. Найбільше серед емірів поталанило Османові.

То був природжений воїн, який вірив у справедливість «священної війни» (джихаду). Він розширив кордони своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена, які стали називатися турками-османами.

 Згодом еміри Османської держави прийняли титул султана.

1.  Хто такі сельджуки? Звідки вони прийшли в Малу Азію?

2.  Хто такі «невірні»? Що вони робили в Малій Азії?

3.  Що можна сказати про господарство сельджуків?

4.  Яким було управління Сельджуцьким султанатом?

5.  Хто об’єднав сельджуків під своєю владою?

Збройні сили імперії Османа перевищували армії європейських країн.

Основне заняття турецьких феодалів - війна.

Численна армія, відмінна кіннота, артилерія.

Іслам проголошував війну проти невірних священним обов’язком мусульман.

Усобиці у Візантії та в Європі.

2. Завоювання турків-османів

Нове піднесення Османської держави почалося за Мехмеда II. Він здобув добру освіту, знав п’ять мов, зокрема, арабську, грецьку, давньоєврейську, латину, вивчав західну культуру, захоплювався математикою та астрономією і під керівництвом візантійських учених досліджував праці грецьких філософів. Водночас це була вкрай жорстока й підступна людина.

З юності султан мріяв захопити Константинополь — зробити те, що не вдавалося жодному з турецьких правителів. Він розумів, що без міцних облогових машин подолати укріплення міста неможливо, тому наказав їх побудувати. Водночас за чотири місяці на європейському березі протоки Босфор було збудовано фортецю, яка перекрила доступ до міста з моря. Легенда розповідає, що коли посли візантійського імператора Константина XI зажадали ліквідації фортеці, Мехмед II їм відповів: «Я можу робити все, що завгодно. Обидва береги Босфору належать мені: той східний — тому, що на ньому живуть османи, а цей західний — тому, що ви не вмієте його захищати». Для остаточного штурму Константинополя Мехмед зібрав більш ніж 100-тисяч- не військо й великий флот. Захисників міста було всього 7 тисяч. Майже 2 місяці тривала його облога. Лише у травні 1453 р. місто було взято.

Константинополь став столицею Османської імперії під назвою Стамбул (Істанбул).

А напередодні вирішального штурму відбувся останній молебень у Софійському соборі, який невдовзі турки перетворили на мечеть.

Османська імперія
Європа	Азія	Африка
Болгарія Сербія Молдавія Валахія Угорщина	Месопотамія Вірменія Грузія Сирія Аравія	Єгипет Алжир (Згодом вся Північна Африка, окрім Марокко)

Текст 1. Битва на Косовом поле [20, C. 38]

Как пришел в себя слуга Милутин,

 Начала расспрашивать царица:

 «Что на поле Косовом случилось?»

 Ей слуга Милутин отвечает:

 «Все на поле Косовом остались,

 Где погиб царь сербский, славный Лазарь,

 Много копий там переломалось,

 Много копий - сербских и турецких.

 Стойко сербы князя защищали,

 Юг-Богдан погиб в той битве первым,

 Только-только началася битва.

 Восемь Юговичей там погибли,

 Братьев ни один из них не предал,

 До конца они в бою рубились.

 Оставался целым только Бошко,

 Он скакал со знаменем по полю,

 Разгонял он янычар турецких,

 Словно сокол голубей пугливых.

 Там, где крови было по колено,

 Встретил гибель банович Страхиня,

 Милош тоже там погиб, царица,

 У Ситницы, у реки студеной,

 Где погибло очень много турок,

 Зарубил султана он Мурада

 И посек двенадцать тысяч турок.

 Пусть господь спасет весь род его!»

Текст 2. Указ Баязеда I [20, C. 38-39]

Коли дійде до вас фірман, так буде відомо, що після перемоги, здобутої... у Косові, мій батько султан Мурад... цілий та неушкоджений повернувся з поля битви, до шатра, високого аж до неба, й у той час, як ми переживали найбільшу радість, дивлячись, як відрубані голови банів валялися під кінськими копитами, як одні стоять із зв’язаними руками, а інші з пробитими м’язами, - раптом абсолютно несподівано хтось, на ім’я Мілош Обіліч, з лукавством сказав, що він прийняв іслам, благаючи прийняти його до лав звитяжного війська. І, коли був допущений поцілувати ногу світлого государя, замість того, щоб це виконати, безстрашно направив він у славне тіло дуже світлого царя отруєний ніж, прихований у рукаві, і, завдавши йому тяжкої рани, напоїв його мученицьким шербетом... З надійними людьми відправив я носилки з тілом мого батька, щоб поховати його в Бруссі. Коли прибуде тіло, ви його поховаєте, нікому не сказавши про те, що трапилося, навпаки, покажете перед народом знаки перемоги, щоб вороги не могли нічого помітити.

Запитання до текстів 1 та 2

1) Про яку подію йдеться у документах?

2) Знайдіть на карті місце подій.

3) Якого року відбулися вказані події?

4) Що ви можете сказати про Мілоша Обіліча?

5) З кого складалося військо турків, згадане в документах?

  Яничари становили гвардію султана. Як готували ці добірні війська, ви дізнаєтеся, прочитавши документ.

Текст 3. Яничари [20, C. 43-44]

Яничари в усій турецькій області у великій пошані: вони у турецького султана дворяни і піша гвардія, яких має султан 12 000... Яничар цих набирають з дітей християнського народу, що живуть під турецькою владою. Набирають їх по кілька сотень через два роки на третій, малих хлопців років восьми, дев’яти та десяти, і спеціально призначені лікарі мають роздивитися обличчя кожного й визначити, до чого кожен хлопчик може бути з часом придатний. Найкращих беруть на службу турецькому султану, решту розбирають паші та інші турецькі начальники. Інші - тупоголові, продаються за дукат в Анатолію й до Азії до певного часу, років до 18, але не пізніше 20 років, і живуть там у нужді. Зростають у холоді, у голоді, у спекоті, у наготі, та усі з ними поводяться, як із псами... І всіх їх, як виповниться їм близько 20 років, натерпляться вони горя, обгорять на сонці й звикнуть до всякої роботи, - привозять до Стамбула з усіх місць, куди вони були розподілені. Тут найміцніших і найсуворіших з них записують до молодших яничар і віддають під командування старших. Під їхнім наглядом молодші привчаються стріляти, рубати шаблями, кидати списи, скакати через рови, лазити на стіни і виконувати всяку службу, яку накаже старший. Кожний перебуває у повній покорі у свого старшого й повинен йому варити страву, колоти дрова і виконувати всяке його бажання доти, доки немає війни. А хто піде зі старшими на війну, повинен служити тому, за ким він записаний: розбивати намети, ходити за верблюдами, дивитися за в’юками і все робити, яка б не трапилася необхідність у роботі. А коли відбудуться битва або напад, вони йдуть попереду; тут один перед іншим намагаються себе проявити. Потім тих із молодих людей, хто покаже свою хоробрість, приймають до чину старших яничар... З них потім виходять жорстокі лиходії, й з усіх турецьких солдатів вони найбільш безжальні до християн. У бою ці люди непереборні, вони найнадійніша охорона турецького султана.

Запитання до тексту

1) З кого набирали майбутніх яничар?

2) Які випробування повинні були пройти хлопці, перш ніж потрапити в яничари?

3) Як ви думаєте, чому саме яничари вважалися найбільш безжальними воїнами?

  

3. Ставлення завойовників до підкорених народів

На чолі Османської імперії стояв султан, наділений необмеженою владою. Він правив за допомогою міністрів і чиновників, першим із яких був великий візир, що керував радою — диваном. Мехмед II започаткував Порту — центральний уряд країни.

Народи Османської імперії зазнавали жорстокого гноблення з боку завойовників. Усі немусульмани сплачували подушний податок, вони змушені були безоплатно працювати на будівництві фортець, доріг, мостів і мечетей. Немусульманам забороняли їздити верхи, носити зброю, займатися адміністративною й військовою діяльністю.

Османська імперія, утворена в епоху Середньовіччя, проіснувала до 1922 р. Її наступницею є Турецька Республіка.

Текст 5. XVI ст. З праці Вацлава Братислава «Пригоди»

Гассан-паша вчинив набіг на (балканську країну) Хорватію... і дуже урочисто пригнав у Стамбул 300 християнських бранців... Другого дня рано-вранці десяту частину цих невільників відвели до султана, а решту відправили на ринок... Сумно було спостерігати на тому торжищі, як там продають і забирають християн (один купить матір, другий - дітей, інший - малих хлопчиків, ще хтось - дівчат) та як усі рідні розлучаються один з одним, прямуючи у різних напрямках у неволю, щоб уже не бачитися до самої смерті.

Текст 6. З нотаток сербського письменника XV ст. Костянтина Михайловича про ставлення турок до підлеглого християнського населення

Султану платять дань щороку з кожної християнської голови - один золотий; у рік султан отримує цієї данини декілька сотень тисяч. Якщо ж військо султана йде землею, де живуть християни, то ніхто з воїнів не сміє труїти посіви, завдавати будь-якої шкоди або без оплати у когось будь-що взяти, навіть якщо цього було мало, що коштувало менше дрібної монети. Турецькі володарі... не бажають, щоб бідним був заподіяний збиток, як мусульманам, так і християнам. Християни, які перебувають під владою султана, повинні поставити десятки тисяч в’ючних тварин або коней, провіант, віддаючи це своїми руками, після чого над ними володарюють по справедливості, не заподіюючи шкоди.

  4. КУЛЬТУРА ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Протягом багатьох століть на територіях, що ввійшли до Османської імперії, жили різні народи зі своєю культурою. Тут переплелися духовні, ремісничі, торговельні традиції еллінів, персів, римлян та багатьох інших народів.

Поясніть, чому кожна із зазначених культур вплинула на духовний розвиток Османської імперії.

Взаємодія традицій, які зумовили створення багатогранної культури Османської імперії

арабська

антична

перська

візантійська

Розвиток держави потребував освічених людей, тому Мехмед II приділяв велику увагу шкільництву. За його наказом у Стамбулі відкривалися школи — медресе, де учнів навчали основ ісламу, граматики, логіки, астрономії, права.

Мехмед II упорядкував звід світських законів держави — Канун (від назви візантійського законодавства — Канон). Для просування державною службою знатність роду вже не мала вирішального значення.

Важливу роль в Османській державі відігравало мусульманське духовенство, на чолі якого стояв головний муфтій, без його підпису видані султаном накази вважалися недійсними. Водночас Мехмед II затвердив православного (грецького) і вірменського патріархів та іудейського головного рабина в Константинополі, які мали не тільки церковну, а й судову владу.

1. Ворота Адріана (Анталія) 2. Мавзолей Шарафеддина (Конья)

3. Мечеть Аладина (Конья) 4. Зелена мечеть, внутрішній інтер’єр (Бурса)

З того часу і до сьогодні досить популярними є байки й анекдотичні оповідання про Ходжу Насреддіна.

Які риси характеру висміює Ходжа Насреддін?

З АНЕКДОТІВ ПРО ХОДЖУ НАСРЕДДІНА

Ходжу запросили на званий обід. Він одягнув старе вбрання, і ніхто не звертав на нього увагу.

Тоді Ходжа тихенько побіг додому, одягнувся в пишний одяг, зверху накинув ще шубу і повернувся до столу. Ходжу шанобливо зустріли й посадили за стіл почесних гостей.

Пропонуючи йому смачні страви, господар пригощав Ходжу: «Будь ласка, Ходжа, скуштуйте!» А Ходжа, підтягуючи шубу до страви, каже: «Прошу, шубко!» — «Що ти робиш, Ходжа?» — здивувалися гості. «Раз шана шубі, то хай шуба і їсть», — заявив Ходжа Насреддін.

Завдання: опрацювати параграф 18.

30.03.2020-06.04.2020

Тема:

Монгольське панування. Новгородська боярська республіка. Устрій та територіальні надбання Великого князівства Московського ХІV – на початку ХVІ cт. Іван ІІІ.

Монгольська навала

 Монголи – тюркські кочові племена Центральної Азії, які були об’єднані в єдину державу Чингізханом у 1206 р. Незабаром монголи підкорили сусідні племена татар. Звідси поширюється збірна назва монголо-татари

На почату ХІІІ ст. монголи починають свої легендарні завоювання. 

Напрямки монгольських походів

1207 – 1223 рр.

• Сибір – Китай (1207 г- 1215)
• Середня Азія (1219  — 1221)
• Закавказзя – Половці   (1221 — 1223 )
• 31 травня 1223 р. – битва на р. Калка (поразка руських + половецьких військ)

1236 р. – онук Чингіс-хана Бату похід на Захід (Волзька Болгарія)

1237 р. – похід на Русь, спустошено Північно-Східну Русь (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо)

1239 р. – похід Батия на Південно-Західну Русь (Переяслав, Чернігів

1240 р.  —  6 грудня – Київ

1241 р. – похід на Західну Русь, зруйновано міста Київського і Галицько-Волинського князівств

1241 – 1242 рр. – похід на території. Польщі, Угорщини, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію, Хорватія.

Держава Золота Орда

Монголо -татарське феодальне держава ( у сх джерелах. Улус Джучі ) , засноване на початку 40 -х років XIII століття ханом Батиєм ( 1208-1255 ) , онуком Чингісхана в результаті завойовницьких походів монголів. До складу Золотої Орди входили Західна Сибір , Північний Хорезм , Волзька Болгарія , Північний Кавказ , Крим , Дешт — і — Кипчак ( Кіпчакской степ від Іртиша до Дунаю) . Столиці : Сарай -Бату (Нижня Волга , Ахтуба , городище близько с.Селітренного Астраханської області) , з першої половини XIV — Сарай — Берке ( Нижнє Поволжя , в нинішній Волгоградської області) Територія Золотої Орди була поділена на улуси

Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов’янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відповіді на це питання ми не маємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оцінок та полярних висновків:

• Одні з них (Л. Гумільов, Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було, а був лише союз Русі з Ордою,
• інші — вказують на руйнівні наслідки золотоординської навали, яка загальмувала розвиток слов’янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).

Причини поразок руських князівств:

 Золотоординське ярмо:

Золотоординське ярмо (іго) – залежність руських земель від монголів.

•   Економічна – «Ординський вихід» , десятина.

     «Запросы» – внеочередные платежи

«Поминки» —  подарки хану …..

•  Політична – право на князювання ярлик
• Духовна —  влияние на быт, речь, обычаи, мораль ….
• Військова участь руських воїнів у походах монголів (“податок кров’ю”)
• Час від часу проводилися нові “кровопускання”, каральні походи. (> 50 за період іга)

  Наслідки золотоординського панування:

• Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—ХIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.
• Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.
• Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.
• Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

• Законсервовано роздробленість Русі
• Запроваджено систему підданства у взаєминах між князем і знаттю
• Послаблення Русі (Польща, Литва, Угорщина розділили українські землі)
• Відставання Русі в своєму розвитку від Західної Європи

Новгородська республіка

1.Становлення та зростання.  Політичний устрій.

     Тенденції до відокремлення від Києва у Новгороді Великому — столиці Новгородської республіки виявилися вже на початку XI століття. Їхнім виразником було новгородське боярство, підтримане міським населенням, зобов'язаним платити данину та поставляти війська для походів київського князя. На початку XII століття Новгород уже починає запрошувати князів без узгодження з київським великим князем. У 1136 році боярство й купецька верхівка Новгородської феодальної республіки, використавши широкий рух народних мас, домоглися політичної самостійності. Значні торгово-ремісничі посади існували в стародавніх новгородських містах — Старій Руссі, Ладозі, Торжці, Корелі, Орешці, що мали політичне самоврядування та вважалися пригородами (васалами) Великого Новгорода.

      У XII—XIII століттях до складу Новгородської республіка входив Псков, що став відокремлюватися від Новгорода з середини XIII століття. Юридично його незалежність від Новгорода було визнано Болотовським договором 1348 року. В XII—XIII століттях відбувалося розширення території Новгородської феодальної республіки у східному та північно-східному напрямку. Освоювалися Обоніжжя, Подвиння, береги Білого моря. Югорські ж племена, що жили на Північному Уралі, сплачували данину Великому Новгороду. Північні володіння, багаті на хутро, морського звіра, рибу, сіль та інше, мали велике економічне значення для Новгородської феодальної республіки.

     2. Вищим органом влади Новгородської республіки було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника, тисяцького і навіть архієпископа (з 1156 року). Віче часто перетворювалося на арену гострої політичної боротьби, фактична влада перебувала в руках боярства. На чолі виконавчої влади стояв архієпископ, найбільший новгородський феодал, до якого перейшла значна частина земель та доходів київського князя. У його веденні перебували скарбниця, зовнішні відносини Новгородської феодальної республіки, право суду та деяких інші питання. У політичних справах брало участь також торгово-ремісниче населення Великого Новгорода, що мало свої об'єднання — «кончан» (мешканців «кінців» міста), «уличан» (мешканців вулиць), «сотень», у тому числі купецьких.

      З середини XII століття кончанські та уличанські старости стали скріплювати своїми печатками найважливіші державні грамоти Новгородської феодальної республіки. Новгородський князь запрошувався з інших князівств вічем, яке з ним укладало договір — «ряд». Договір захищав станові інтереси новгородських бояр. Функції князя в Новгородській феодальній республіці були обмеженими. Він був насамперед воєначальником. Його обмежили в праві на суд, перевели його резиденцію із центра міста («Дитинця») за місто (на Городище). З середини XIII століття, за князювання Олександра Невського, новгородськими князями ставали звичайно великі князі володимирські

Господарство. Культура.

Основою господарства Новгородської республіки в XII—XV століттях були землеробство та скотарство. Широке поширення мали полювання, бортництво (збір меду), рибальство. У більшості районів промисли поєднувались із землеробством. Районами винятково промислового господарства були лише північно-західне узбережжя Білого моря та найвіддаленіші землі карелів і саамів. На узбережжі Фінської затоки добували залізо. У Старій Руссі та деяких інших місцевостях Новгородської землі займалися солеварінням. Важливе господарське значення мали льонарство та розведення хмеля. Продукти селянських промислів — хутро, віск, мед, риба, ворвань, сало, льон, хміль — значною частиною йшли на ринок, вивозилися до руських міст та за кордон. Новгородські купці вели торгівлю зі Швецією та з ганзейськими містами Німеччини і Данії. До XIV—XV століття 30—40 іменитих боярських родин зосереджували у своїх руках більше половини новгородських приватновласницьких земель. Величезні земельні володіння служили матеріальною базою, що забезпечувала політичне панування боярства.

     З боярами суперничав новгородський Будинок святої Софії — головна церковна установа Великого Новгорода. Його вотчини розташовувалися в економічно найрозвиненіших районах Новгородської землі. Великими землевласниками були привілейовані монастирі: Юр'єв, Аркажський, Антонієв та інші. Дрібнішими, ніж бояри, феодальними власниками були «житьї люди». Непривілейовані дрібні вотчинники називалися «своєземцями». В усіх категоріях феодального землеволодіння основною формою експлуатації безпосередніх виробників служила оброчна система. Власницьке господарство було невелике і обслуговувалося переважно холопами, кількість яких постійно скорочувалася. До другої половини XV століття поряд із натуральним оброком істотне значення стали здобувати грошові платежі. Однак процес розвитку товарно-грошових відносин торкнувся лише окремих сторін феодального господарства (переважно промислів). Феодали прагнули юридично прикріпити селян до землі. До початку XIV століття з середовища залежного селянства виділилися окремі категорії (давні люди, ополоники, поручники), які втратили право відходу від своїх власників. Бояри та монастирі прагнули обмежити право переходу селян інших категорій.

    Розвиток феодальних відносин у Новгородській республіці супроводжувався безперервною класовою боротьбою. Джерела відзначають близько 80 великих виступів городян, що нерідко виливалися в збройні повстання. Найбільш великі міські повстання (1136, 1207, 1228-1229, 1270, 1418, 1446—1447 років) охопили також і селянські маси. Втечі, відмова від сплати феодальних повинностей, окремі локальні виступи та інші форми антифеодального протесту були частим явищем XII—XV століть. У Новгородській землі виникли перші єресі в Росії.

    Висока культура Новгородської республіки розквітла на основі культури, створеної в період розквіту Київської Русі. У XII—XV століттях ця основа збагатилася місцевими самобутніми рисами, у яких відбилися особливості соціально-економічного та політичного розвитку Новгорода. Тут було складено билини про Василя Буслаєва та Садко (вочевидь, в XIV століття), що відобразили пору самостійності Новгорода, його багатство та велич. У цих та інших добутках усної поезії сильні мотиви побуту середньовічного торгівельного міста. Серед населення, особливо серед боярства та купецтва, значного поширення набула грамота. При розкопах у Новгороді було знайдено безліч берестяних грамот, у тому числі десятки грамот, що містять листування простолюду. Новгород був найбільшим центром літописання. Культура республіки стала частиною формованої у XII—XV століттях культури російської народності

Зовнішня політика

    Новгородська республіка вела боротьбу з агресією шведських, а потім  німецьких феодалів. Шведи з середини XII століття почали захоплення фінських земель, населення яких платило данину Новгороду. Німецькі феодали з кінця XII століття вели завоювання Прибалтики. З середини XII до середини XV століть Новгород змушений був 26 разів воювати зі Швецією та 11 разів з Ливонським орденом. Скориставшись монголо-татарською навалою, німецькі хрестоносці, датські та шведські феодали в 1240—1242 роках активізували агресивні дії, перенесши їх на територію Новгородської республіки. Але їхні походи закінчилися провалом (Невська битва (1240), Льодове побоїще (1242)). Військо Новгородської землі відбило й наступні походи шведів та німецьких феодалів. Новгородська земля не випробовувала жахів монголо-татарської навали, але Новгород визнав себе залежним від Золотої Орди та став платити ханам данину.

   З XIV століття починаються спроби Твері, Москви й Литви підкорити Новгород своій владі. Тверський князь Михайло Ярославович, ставши великим князем володимирським, надіслав у Новгород намісників без попередніх переговорів із новгородцями. Це штовхнуло Новгород до зближення з Москвою. Прагнули обмежити самостійність Новгородської республіки й Іван Калита, Семен Гордий та інші московські князі, що займали великокнязівський стіл. Гострий конфлікт між Новгородом та Москвою виник у 1397 році, коли Москва відторгла Двінську землю. Однак вже у 1398 році вона була повернута. Борючись проти утисків з боку московських князів, новгородський уряд шукав союзу з Литвою. До середини XV сторіччя Новгородська республіка, протидіючи великим московським князям, стала предметом заздрощів через переваги безпосередніх торгових зв'язків Новгорода з Ганзою та перешкодою на шляху процесу подальшої територіальної експансії Московії. Частина великого боярства, не бажаючи розстатися з політичними привілеями, домагалася переходу Новгорода під владу Великого князівства Литовського. Провідником цих поглядів боярства була так звана "литовська партія". У 1470 році з її ініціативи новгородці запросили на князювання з Литви князя Михайла Олельковича, новгородський уряд став вести переговори про союз із литовським великим князем Казимиром IV.

   Питання про перехід у підданство до Литовської держави викликало у Новгороді значні хвилювання. Московська великокнязівська влада вміло використала у своїх інтересах загострені класові суперечності в Новгородській феодальній республіці та прагнення широких верств населення Новгородської землі до припинення феодальних усобиць. Перемога московських військ в битві на річці Шелоні в 1471 році визначила ліквідацію політичної самостійності Новгорода. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської землі до Московського князівства. Велику частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було обезкровлено. Новгородська феодальна республіка перестала існувати.

Утворення та зміцнення Московської держави. Дмитрій Донськой і Куликовська битва.  

У XIV ст. головною подією політичної історії Північно-Східної Русі стало об’єднання земель навколо Москви. 

Згідно із заповітом Олександра Невського, його молодший син Данило отримав у володіння маленьке удільне Московське князівство. Данило поставив за мету розширити кордони своїх володінь і розпочав збирання навколо Москви руських земель. Він став родоначальником династії московських князів.

Процес об’єднання руських земель розпочав молодший син Олександра Невського – Данило, а закінчив Іван ІІІ.

Причини об’єднання земель навколо Москви

-- Москва розташовувалася в районі, придатному для землеробства,                 скотарства та промислів, на важливих річкових торгових шляхах

-- вона була віддалена від околиць, які зазнавали спустошення з боку 

   монгольських завойовників 

-- тисячі  селян і ремісників покидали розорені ординцями області                    і знаходили захисток у Московському князівстві. Вони освоювали нові            землі, засновували численні поселення

-- енергійність і спритність московських князів, які зуміли  скористатися           вигодами свого становища

Продовжив політику батька по розширенняю території Московського князівства Іван І, або Іван Калита.

Іван Данилович Калита (1288—1340 рр.) —син московського князя Данила Олександровича, онук Олександра Невського.

Прозваний Калитою («калита» — кошіль для грошей) за своє багатство. Головним напрямком його правління було зміцнення провідної ролі Великого князівства Московського серед сусідніх князівств, а також подальше розширення його території. Частину земель він купував, а на частину земель отримав ярлики на правління від Орди. Виявив себе жорстоким, вправним, наполегливим правителем. Спираючись на підтримку ординців зумів послабити свого основного супротивника — Велике князівство Тверське. 

Зміцненню авторитету Івана Даниловича саме як московського князя сприяло перенесення на початку його правління (1325) резиденції митрополита Київського і всія Русі Петра Ратенського з Владимира на Клязьмі  до Москви. Упорядковував норми феодального права, податкову систему, сприяв розвиткові торгівлі. Розбудовував Москву.

На середину XIV ст. московські князі мали достатньо сил і авторитету, щоб очолити загальноруський виступ проти Орди. 

Сама Орда  внаслідок  міжусобиць  дедалі  слабшала, але для перемоги над нею необхідно було за всяку ціну досягти єднання Русі.  Це вдалося зробити онукові Івана Калити -  великому князю Дмитрію Івановичу (1359-1389).

Дмитро Донський (1359—1389 рр. ) – московський князь , онук Івана Калити. Продовжував політику об’єднання руських земель навколо Москви. Прагнув вийти від залежності Золотої Орди. Велику роль в цьому відіграла битва з ординцями на Куліковом полі.

Масштабна битва з військами Золотої Орди відбулася 8 вересня 1380 на Куликовому полі (при впадінні р. Непрядва в Дон). У ній перемогу над ординцями татарського темника Мамая  здобуло військо Дмитрія, прозваного за це Донським. За його князювання Московське князівство перестало сплачувати данину Орді. За його правління у 1367 році був побудований перший кам’яний кремль  в Москві.

Друга  половина  XIV ст.  -   руські князі  почали  злагоджено виступати проти монголів :  

-- 1378 р. -  військові сили Московського та Рязанського князівств  завдали       першої військової поразки монголам

8 вересня  1380 р. — Куликовська битва між об’єднаним  військом Московського,Ростовського, Ярославського  князівств та монголами. Перемога руського війська. Куликовська битва мала велике міжнародне значення, прискорила звільнення російських земель від поневолення, однак перемога не привела до ліквідації золотоординського панування.

Друга  половина  XIV - перша  половина XV ст. -  Московське князівство об’єдналося  із  Нижегородським  князівством, новгородськими володіннями, Муромським князівством, Мещерською землею на р. Оці та іншими.

Середина  XV  ст. —  Великий  московський  князь  Іван III (1462  -   1505рр.) розширив  свої  володіння  підкупом,  насильством, династичними  шлюбами. 

Іван ІІІ (1462-1505 рр.) – московський князь. Головною заслугою правління Івана III стало підкорення нових земель навколо Москви.

За його правління  завершилося об’єднання земель  Північно-Східної  Русі навколо Москви. За час правління Івана III територія Московського князівства збільшилася в п'ять разів. При ньому був прийнятий «Судебник» — збірка законів держави та проведений ряд реформ, що були основою помісної системи землеволодіння.

До Москви були приєднані Ярославське і Ростовське князівства, Новгородська республіка, Тверське князівство, частина Польсько-Литовського князівства, Перм Велика.

У період панування Івана III було покінчено з ярмом Золотої Орди.

1480  р. -  «стояння  на  річці  Угрі»  російських  і  монгольських військ.  Монголи  відступили.  Подія  поклала  край монгольському ярму.

На сході Європи з'явилася нова, могутня і незалежна держава - Московське князівство..За чотири десятки років під керівництвом Івана III країна зробила небачений стрибок у своєму розвитку. Тому народ дав Івану Третій прізвисько Великий.

Завдання(до 7 квітня): 

Тест 

1.  Темуджина було обрано Чингісханом в:

2.  Битва на р. Калке відбулося в:

3.  «Вони (татари) пішли проти Русі і багатьох вибили в землі Русі, зруйнували міста і  фортеці і забили людей, обложили Київ, який був столицею Русі, і після тривалої облоги здобули його і повбивали жителів міста…».

Укажіть, у якому році відбулася описана в уривку подія ?

4.  Укажіть ім’я монгольського хана, який у 1237 р. вдерся на руські землі:

5.  Розташуйте події у хронологічній послідовності

А) битва на р. Калка

Б) похід хана Батия на Північно-Східну Русь

В) розгром монголами Києва

Г) утворення Золотої Орди

 6.  Установіть хронологічну послідовність подій.

А захоплення військами Батия Києва

Б перемога Данила  у битві під Ярославом

В битва на річці Калці

Г поїздка Данила   до Золотої Орди

 7.  Які події історії України відбулися в ХІІ ст.?

1.Любецький з’їзд князів

2. Захоплення монголами Києва

3.Запровадження християнства на Русі

4.  Створення «Слова о полку Ігоревім»

5.Перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах

6.Князювання Мстислава Володимировича в Києві

8.  Які положення характеризують існування ординського ярма на українських землях?

1.Запровадження податей і повинностей

2.  Надання князям ярлика за княжіння

3.Масовий продаж населення в Орду для примусових робіт

4.Ліквідація удільних князівств

5.Нав’язування ісламу православному населенню

6.Руські князі були зобов’язані брати участь у походах монголів

9.  Установіть відповідність між термінами та їхніми визначеннями:

А. Орда                                            1. Данина на користь монгольського хана

Б. Баскак                                         2. Столиця Золотої Орди

В. Ясак                                             3. Грамота монгольського хана на князювання

Г. Ярлик                                          4. Представник татарського хана для збору данини

                                                           5. Військо монголо-татар

10. Установіть відповідність:

А. Нойон                             1. Монгольський воїн

Б. Нукер                             2. Монгольські збори

В. Курултай                       3. Удільне володіння ханів

Г. Улус                                 4. Представник  монгольської знати

11  .Які поняття стосуються монгольського панування на землях Русі?

1. яничари

2. улус

3. баскаки

4. смерди

5. ярлик

6. «із варяг у греки»

12.

•  Причини поразки Русі від монголів
• Наслідки монгольської навали для Русі

 

Тема уроку: Велике князівство Литовське і Польське королівство

https://www.youtube.com/watch?v=8F9c3-wNV1E

https://www.youtube.com/watch?v=eLJlBCtTzJQ

1. Польське королівство у Х-ХІІ ст.

До IX ст. на території сучасної Польщі, у басейні річки Вісли, жили слов’янські племена поморян, полян, сілезян, віслян, мазовшан та інших. Державні об’єднання виникли у племен полян і віслян, а їх центрами стати міста Гнєзно й Краків.

Першим князем поляків, про якого збереглися достовірні відомості, був Мешко І (Мечислав) (близько 966-992) з роду П’ясті в. У 966 р. князь та його оточення прийняли християнство.

Польська держава зміцніла за правління сина Мешка - Болеслава І Хороброго (992-1025). Йому вдалося приєднати до своїх володінь Краків, який став столицею держави. У 1000 р. Болеслав домігся визнання церковної автономії Польщі.

У 1025 р. Болеслав І Хоробрий проголосив себе королем. В управлінні державою королю допомагали призначені з дружинників чиновники, які за свою службу отримували земельні володіння й перетворювалися на феодалів. Проте за правління наступників короля Болеслава Польща втратила Сілезію на заході, Помор’я на півночі, Червенські міста (частина нинішньої Західної України) та Мазовію на сході.

У XI ст. держава розпалась на окремі князівства Великим князем вважався правитель Краківського уділу, яку Київській Русі - Київського.

Король був верховним власником землі й надавав її за службу феодалам. Найбагатші та найвельможніші феодали - пани (магнати) - надавали дрібним феодалам-рицарям (шляхтичам) землі з селянами.

Болеслав І Хоробрий (966 або 967-1025) - князь, а з 1025 р. - король Польщі. У 1003-1004 рр. - князь Чехії. Значно збільшив територію держави. Воював зі Священною Римською імперією і відстояв незалежність Польщі. Досяг церковної самостійності від імперії і запровадив богослужіння латинською мовою.

Монета князя Мешка. X ст.

Центральна і Східна Європа в Х-ХІІ ст.

Селяни становили основну масу населення в державі. Вільних землеробів - кметів - феодали поступово перетворювали на залежних кріпаків.

Міста у тогочасній Польщі не були великими, але Гнєзно, Краків, Вроцлав і Познань стали значущими центрами торгівлі й ремесла 3 виникненням і зростанням міст сформувався міський стан, який складався з трьох груп.

До патриціату належали заможні купці та цехові майстри. Вони обирали міські ради (магістрати) - орган законодавчої, виконавчої та судової влади. Міщани-ремісники, які становили другу групу, також брали участь у міському управлінні й могли входити до магістрату. До третьої групи належав плебс, позбавлений усіх прав.

Польське католицьке духовенство володіло величезними маетностями, мало низку привілеїв і було незалежним від світських володарів.

2. Польща у XIII—XV ст.

У XII ст. не припинялася боротьба між князями за владу, що привело до поділу Польщі на дрібні уділи. Внаслідок посилення тиску німецьких феодалів до них від Польщі перейшло Західне Помор’я. Східне Помор’я перетворилося на самостійне князівство.

Від кінця XII ст. великі феодали запрошували вільних польських та іноземних селян-осадників на нові землі. Осадники отримували позику у вигляді реманенту та насіння й на деякий час звільнялися від повинностей. Коли ж обумовлений термін збігав, землевласники стягували заздалегідь узгоджену данину.

Інтенсивно розвивалися міста, розташовані на великих торговельних шляхах - Краків, Вроцлав, Познань. Розвитку міст сприяло вдосконалення ремісницького виробництва Але в Польщі, на відміну від Західної Європи, ремісничі цехи не були поширені.

Каплиця в замку Цешина. XI ст.

Двері собору в Гнєзні. Бронза. Друга половина XII ст.

Активно розвивалися промисли. У Бохні й Величці видобували сіль, в інших районах - свинець і срібло, залізо.

XIII ст. принесло Польщі важкі випробування. У 1226 р. на запрошення мазовецького удільного князя до країни прибули рицарі тевтонського ордену. Тевтонці об’єдналися з прибалтійським орденом мечоносців і упродовж півстоліття захопили прусські, а згодом і польські північні землі.

У 40-х роках XIII ст. Польщу спустошила монгольська навала Завойовники спалили Люблін, Сандомир, Краків і рушили в Сілезію. Водночас посилилася й німецька колонізація.

Лише на початку XIV ст. польським володарям вдалося об’єднати польські землі. Князь Владислав Локетек у 1320 р. проголосив себе королем. Зміцнення єдності польської держави тривало за правління сина Локетка - Казимира III Великого (1333-1370). Йому вдалося приєднати Галицьку Русь, частину Волині, Холмську, Белзьку землі та Поділля. Але позбавлена Помор’я, загарбаного тевтонським орденом, Польща втратила вихід до Балтійського моря.

Казимир провів важливі реформи: перетворив удільні князівства на землі, якими від королівського імені керували воєводи і старости. Водночас він створив королівську раду, королівську канцелярію, центральну скарбницю та інші загальнодержавні органи влади. Казимир III провів і військову реформу: до служби в королівському війську почали залучати не тільки магнатів (панів) і рицарів (шляхту), а й духовенство. З метою централізації держави Казимир III запровадив єдине для всієї країни законодавство і провів судову реформу. Він надавав містам привілеї. Король також увів у обіг срібний гріш для всього королівства.

Проте зміцнення королівської влади не було тривалим. Після смерті бездітного Казимира III королем обрали угорського правителя Людовіка, який віддячив шляхті і панам, звільнивши їх майже від усіх повинностей, окрім невеликого податку й військової служби.

Владислав II Ягайло (Ягелло) (1362-1434) - великий князь Литовський (1377- 1401), польський король (1386-1434), засновник польської королівської династії Ягеллонів. Уклав з Польщею унію (об’єднання, союз) у Крево (1385), узявши шлюб із польською королевою Ядвігою і таким чином об’єднавши землі Польського королівства й Великого князівства Литовського. Однією з умов шлюбу було прийняття Я гай лом християнства. Сприяв християнізації язичницької Литви.

Квартник Казимира III Великого. Аверс - король, реверс - орел.

Я. Матейко. Казимир III Великий

Значні зміни сталися за наступного короля Ягайла (Владислава II), який правив майже п’ятдесят років (1386-1434). Загроза з боку тевтонського ордену привела до об’єднання двох держав - Великого князівства Литовського і королівста Польського. Завдяки Кревській унії 1385 р. польські феодали поширили свою владу на українські та білоруські землі. Крім того, Владислав II поступився панам: їхні землі стали недоторканними.

Саме Владислав II разом з литовським князем Вітовтом та майбутнім керівником чеських таборитів Яном Жижкою очолював польські, литовські та руські полки, які розгромили тевтонських рицарів під Грюнвальдом у 1410 р. Та лише після тривалої війни тевтонський орден віддав більшість земель Польщі, й вона здобула вихід до Балтійського моря. Орден також визнав васальну залежність від Польщі.

Шляхтичам було надано право обіймати посади і приймати закони на загальнодержавному сеймі. У другій половині XV ст. почали збиратися місцеві з’їзди феодалів - сеймики. Існував також вальний сейм - зібрання феодалів усього королівства Сейм складався із верхньої палати - сенату (із найбільших землевласників і духовенства) та нижньої - посольської палати, де засідала шляхта. Міщани й селяни не мали права брати участь у сеймі.

Я. Матейко. Грюнвальдська битва. 1878 р.

Відомості про Грюнвальдську битву різняться. Проте найвірогідніше, що тевтонців було 27 тисяч, а польсько-литовсько-руських військ - 39 тисяч.

Так почалося формування своєрідної «шляхетської республіки». Шляхтичам були надані також економічні привілеї, зокрема в зовнішній торгівлі. Посилилась і залежність селян від шляхти. Шляхтич міг розшукувати своїх селян безстроково. Самі ж кріпаки не мали права скаржитися на своїх панів.

Князь Гедимін

Князь Ольгерд

3. Велике князівство Литовське

Здавна на території нинішньої Литви жили балтські племена литів, які й дали назву державі. Ще у 1044 р. під час походу в землі балтів Ярослав Мудрий заснував місто Новогрудок. Через два століття, у 1240 р., княжий престол у Новогрудку посів Міндовг (Міндаугас). Цю подію прийнято вважати початком утворення Великого князівства Литовського. Ствердивши свою владу, Міндовг прийняв католицьку віру та коронувався за сприяння римського папи. Згодом він загинув у боротьбі за владу. З того часу велася постійна боротьба литовців з поляками та рицарями тевтонського ордену.

Великий князь Гедимін (Гедимінас) у першій половині XIV ст. сприяв розбудові замків. Столицю князівства перенесли до міста Вільна. Гедимін достатньо успішно боровся з монголо-татарами. Князь примирився з поляками та приєднав білоруські землі, на певний час захопив Київ та Смоленськ. Литва стає великою країною, а князь титулувався «королем литовським і руським». Син князя Ольгерд (Альгірдас) продовжив політику приєднання руських земель. У 1362 р. Ольгерд переміг велике військо татар на Синій Воді (Синюсі) на Поділлі. Так було приєднано до Литви Київщину, Лівобережжя, Поділля. Панування татар в українських землях припинилось. Він проводив політику «мирного проникнення» в українських і білоруських землях - «ми старовини не рушимо і новини не вводимо». Це призвело до конфлікту з Московським князівством, великий московський князь Іван III висунув претензії на українські й білоруські Русі. Так почалась довголітня боротьба між двома державами.

Герб Великого князівства Литовського

Усе це, як і наступ тевтонського ордену й татар, підштовхнуло Велике князівство Литовське до союзу (унії) з Польським королівством. В унії були зацікавлені польські феодали, які сподівались отримати землі в Литві. Молодший син Ольгерда Ягайло вів боротьбу з найближчими родичами за владу й вирішив укласти унію з Польським королівством. 15 серпня 1385 р. Ягайло та його брати - удільні князі та польські посли підписали договір у Крево. Ягайло зобов’язався прийняти католицизм сам та охрестити все населення. У лютому 1386 р. він прибув до Кракова, де охрестився за католицьким обрядом, отримав ім’я Владислав та взяв за дружину польську королеву Ядвігу. Але це привело до загострення боротьби з його родичем князем Вітовтом. У 1399 р. татари перемогли на р. Ворсклі війська Вітовта, але панування татар не відновилося.

Саме в цей час посилилась загроза з боку тевтонського ордену. Польща і Литва об’єднали сили і 1410 р. завдали нищівної поразки тевтонському ордену під Грюнвальдом.

Про зростання авторитету Великого князівства Литовського свідчить те, що у 1429 р. до Луцька на з’їзд європейських монархів прибули імператор Сигізмунд, папський легат, датський король, польський король Ягайло, великий московський князь та Вітовт.

Середина XV ст. в історії Литви наповнена кривавою та підступною боротьбою верхівки за владу. До того ж Литва в кінці XV - на початку XVI ст. опинилась наодинці із могутнім ворогом - Московською державою. Місцеві українські та білоруські феодали продовжували протистояти великому литовському князю або відкрито переходили під зверхність московського князя. Велике князівство Литовське стояло на порозі великих змін. У цій боротьбі воно мало або занепасти або, об’єднавшись із Польським королівством, вистояти в боротьбі з Московським князівством.

Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями та боротьбу за панування в Україні (30-ті роки XV ст.)

Король Ягайло, будучи у Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був з князівства Литовського... Свидригайло, князь литовський, неспокійний привів татар на Литву і Польщу. Але татари... не пішли на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили...

Центральна і Східна Європа в XIV-XV ст.

Тракайський замок - давня резиденція литовських князів

Велике князівство Литовське за державним устроєм було схоже на тогочасні європейські держави. На чолі його стояв великий князь. Нижче від нього знаходились місцеві феодали, які часто претендували на його владу. Найзначніші феодали входили до вищого органу - «пани-рада».

На місцях давні князівські роди здійснювали владу, аж поки не були замінені намісниками князя.

Суспільний устрій Великого князівства Литовського був типовим для феодальної держави. Феодали користувались усіма привілеями та часто зловживали ними. Звичайною практикою було порушення васальної присяги сеньйору. Це призводило до численних феодальних воєн та сваволі можновладців. Поступово феодали розділились на дрібних - шляхту і великих - магнатів. У 1447 р. «Віденський привілей» розширив права феодалів: звільнив від частини державних повинностей, дозволяв вільно виїздити за кордон для служби чи у справах та забороняв заарештовувати їх без вироку суду. Таким чином, литовські феодали мали права, схожі на права англійських, отримані ними за Великою хартією вольностей 1215 р.

Стан духівництва був у країні розділений на католицьку і православну частини. Згодом панівне економічне і політичне становище посіли католицькі священики. Міське населення, що складалось з ремісників і торговців, було нечисленним. Протягом всього Середньовіччя відбувався процес закріпачення, обезземелення селян-общинників.

У той час багатонаціональне Велике князівство Литовське активно сприймало європейські зразки державного і суспільного життя - обмеження влади монарха, розділення церковної і світської влади, місцеве самоврядування.

Король Іштван (Стефан) (997/1000-1038) був надзвичайно побожним і дбав про поширення християнства. По всій державі було зведено численні храми. Пізніше католицька церква долучила його до лику святих.

А. Фешті. Перехід Арпада через Карпати. 1896 р.