Історія України. 7 клас

Відповіді на завдання можна надсилати мені на електронну пошту     gala.pugacheva2014@gmail.com   або на Viber 097 54 58 404         чи  095 01 20 384

21.05.2020

Тема: Особливості суспільного життя Русі-України

Соціальний устрій  

Привілейовані верстви	Непривілейовані верстви
- князі, чий титул успадковувався; були найбільшими землевласниками; - бояри – формувалися з родоплемінної знаті та дружинників; отримували від князя землю за службу. Ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі); - дружинники – професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи; - духівництво: найосвіченіша верства. Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових представників (священики, ченці)	- міщани – мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею. Виділялася міська заможна верхівка; - селяни-смерди – вільні землероби, які мали власне господарство та землю й сплачували князеві данину; - наймити – вільні люди, що наймалися на певну роботу; - ізгої – люди, що втратили зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі тощо), але охоронялися законом
Залежне населення
- закупи – тимчасово залежні селяни, які брали позику – «купу» – у феодала і мали її відробляти; - рядовичі – тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір – «ряд» – на виконання певних робіт; - челядь – раби-полонені; - холопи – селяни, які розорилися і працювали в господарстві землевласника , фактично раби, але за службу могли бути відпущені на волю.

14.05.2020

Код доступу 974818

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Цікаві факти з історії України.

Найдавніший міст знаходиться у м. Феодосії. Цей грецький міст, що функціонує ще й сьогодні, збудований генуезцями в XIII ст. Довжина його 10 м. Дещо молодшим від нього є "Турецький міст" над рікою Смотрич біля фортеці у Кам’янці-Подільському, його було побудовано у XVI ст.

Найвидатнішою архітектурної спорудою Київської Русі, що збереглася до нашого часу, є Софійський собор у Києві, "руська митрополія", зведена у 1037 році в центрі верхнього міста. Він має змінений зовнішній вигляд - був добудований у XVIII ст. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням собор належить до видатних пам’яток світу доби феодалізму.

Найзнаменітішими дітьми можна вважати трьох дочок Ярослава Мудрого, які стали королевами в різних країнах. Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті управляла Францією як регентша до повноліття свого сина, короля Філіпа. Про це свідчить багатомовний напис на її пам’ятнику неподалік від Парижа: "Анна руська - королева французька". Друга дочка Я. Мудрого була одружена з норвезьким королем Геральдом Сміливим, а третя - з угорським королем Андрієм.

Факт №1

 Хоч наша країна й розташована у Східній Європі, європейський центр знаходиться саме в Україні! На ділянці звивистої гірської траси Рахів-Ужгород встановлений двометровий знак, що засвідчує географічний центр Європи. 1887 року (тоді Закарпаття належало Австро-Угорщині) з метою побудови залізної дороги інженери дізналися, що десь у цій місцині має бути центр Європи. Запрошені віденські вчені підтвердили здогадки та встановили геодезичний знак у вигляді бетонної плити, що засвідчував їхню знахідку.

  Факт №2

 Найбільший та найпотужніший у світі літак було збудовано в Україні. Велетень Ан-225, також відомий як «Мрія», побудований у 1988 році на заводі імені Антонова. Літак внесено до Книги рекордів Гінесса за його 240 рекордів! Зараз Ан-225 орендують чимало країн світу задля вантажних перевезень, які не під силу жодному з існуючих наразі авіалайнерів, адже перевозить «Мрія» ні що інше, як пасажирські літаки! Декілька крил, хвости та фьюзеляжі — лише найменка частка вантажів, що їх транспортує Ан-225.

Факт №3

 Станція метро «Арсенальна» — найглибша в світі. Її глибина становить 105, 5 м. Конструкція цієї станції так званого англійського типу – всередині станція має короткий зал, тобто відстань від ескалаторів до стіни невелика. Це єдина станція в українській столиці такого типу.

Факт №4

 Видатний австрійський композитор Людвіг ван Бетховен присвятив дві симфонії українцеві. Ім’я щасливчика, на честь якого було створено два твори, – Андрій Розумовський, син останнього українського гетьмана. Андрій Кирилович Розумовський був гарним дипломатом і меценатом Бетховена. Майже все життя він провів у Відні, де й познайомився з композитором. Дружба між чоловіками стала причиною присвяти Андрієві Розумовському 5-ї та 6-ї симфоній.

  Факт №5

 В Україні є пустеля. І ця пустеля займає 210 000 га. Здивовані?Виявляється, що справжнісінька пустеля із височенними бахранами розташовується на Херсонщині, біля узбережжя Чорного моря. Піщаний масив має назву Олешківські піски. Потрапити туди можна проїхавши 30 км на схід від Херсону.

Факт №6

 Український «Южмаш» (Дніпропетровск) виробляє найекологічніші ракетоносії в усьому світі! З їхньою допомогою до косомосу відправляють комерційні рейси.

Факт №7

Перший університет Східної Європи – Острозька академія  на Рівненщині. Академія була заснована 1576 року князем Василем Костянтиновичем Острозьким. Серед випускників академії —Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

Факт №8

 Українська трембіта — це гуцульський духовий інструмент, що входить до Книги рекордів Гінесса. Спершу трембіту використовували зовсім не для музики, а як засіб зв’язку чабана із селом. Також за допомогою трембіти попереджали про небезпеку: особливі комбінації звуків попереджали гуцулів про лихо.

Факт №9

 Чули про шлях «із варяг у греки»? Він проходив Україною і був одним із найбільших торгових водних шляхів. Мав протяжність 3 000 км, поєднував північ Київської Русі та Візантію.Цей шлях пролягав від Варязького (Балтійського) моря Фінською затокою по ріці Неві Ладозьким озером, далі річкою Волховом, озером Ільмень, рікою Ловаттю, потім волоком човнами до Дніпра, вплав на р. Дніпрі, потім Руським (Чорним) морем уздовж західного берега до Царгороду (тепер Стамбул). Також маршрут ними мінявся — уздовж Одри до Кракова в Галичину через Звенигород, Пліснеськ, Галич.

Факт №10

 Оноре де Бальзак одружився в Україні. Свою кохану, Евеліну Ганську, видатний письменник повів до вівтаря у місті Бердичів 1850 року. Весілля – не єдина подія, що пов’язувала французького письменника з Україною. У листі до Лори де Сюрвіль Бальзак поділився враженнями про Київ: «…Ось я й побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще раз…».

Факт №11

 Хрещатик – одна з найкоротших головних вулиць країн у світі. Її довжина становить лише 1,3 кілометра. Простягається вздовж сходів, що сполучають Володимирський узвіз та Набережне шосе (біля пам’ятника Хрещенню Русі). За доби Київської Русі у струмку, що протікав через Хрещатий яр, хрестили дітей київського князя Володимира Святославича, а в 988 році біля місця впадіння цього струмка в річку Почайну відбулося історичне хрещення киян. Відтоді вся довколишня місцевість, включаючи Поштову площу і частину Михайлівської гори, стала відома як Хрещатицьке урочище. Назву «Xрещатик» або Велика Хрещатицька вулиця до 1869 року мала сучасна Набережно-Хрещатицька вулиця, тому що саме нею, за переказом, кияни в 988 році йшли на хрещення.

Факт №12

 Новорічну пісню українського композитора Леотовича співають на всій планеті. Мова йде про «Щедрик» Леонтовича – одну з найпопулярніших новорічних пісень. Уперше виконана в 1916 році у Києві, мелодія рознеслася світом і вже 1921 року лунала в нью-йоркському Карнегі-Холлі.

Факт №13

 Найдовша печера України носить назву «Оптимістична» та знаходиться на Поділлі. Це гіпсова печера на глибині 20 м довжиною 216 км. Найдовша гіпсова печера у світі і друга за довжиною взагалі, вона поступається лише Мамонтовій печері у США.

Факт №14

 В Україні можна почути, як «співають» піски. Серед піщаної коси на одному з рукавів Дніпра, біля річки Лапінки поблизу Нікополя, можна спостерігати природне явище, що називається співучими пісками. Унаслідок руху вітрового потоку над пустелею чи піщаним пляжем виникає своєрідний звук, схожий на свист автомобільних шин.

Факт №15

 Вчені свідчать, що найдавніше поселення людини розумної знайдено на Межиріцькій стоянці. Там же знайдено карту, яка є однією з найдавніших карт, коли-небудь знайдених. Її вік – 15 000 років.

Факт №16

 Вважається, що українець Пилип Орлик створив одну з перших у світі конституцій. Документ створювався як договір гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом війська і мав назву “Конституція прав і свобод Запорозького війська”.

Факт №17

 Тарас Шевченко – діяч культури, який має найбільшу кількість пам’ятників у світі. Українському Кобзареві встановлено 1384 пам’ятники по всіх куточках світу.Тарас Григорович у вигляді римського патриція проголошує промову в Римі, у Бразилії його зображено молодим та з книжкою в руках, а в Польщі – зовсім юним хлопчиком зі свічкою.

Факт №18

 Уперше на письмі слово «Україна» було вжито ще у 1187 році. «Країна, Вкраїна та Україна» було вжито в Іпатієвському літописі і набуло широкого вжитку серед українського народу в його живій і письмовій мові.За словами історика Сергія Шелухіна, перша згадка в літописі назви «Україна» пов’язана зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який проявив себе наполегливим оборонцем не тільки Переяславщини, а й Київщини, Чернігівщини і українських земель взагалі від нападів половців. Таким чином, перша згадка назви «Україна» у Київському літописі відноситься до Південної Русі, тобто до Київщини, Переяславщини та Чернігівщини.

Факт №19

 Державний Гімн України складається всього з шести рядків. До нього входять лише перший куплет та два рядки приспіву, адже решту тексту із закликами до «встати браттям в бій кривавий» було визнано Верховною Радою некоректними.

07.05.2020

Завдання виконати до 14  травня піля опрацювання матеріалу та параграфа 23.

Код доступу 381654

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Тема:Пам’ятки середньовічної культури XІV–XV ст.

    Освіта та наука. Юрій Дрогобич                   

 Юрій Дрогобич (Котермак) народився в Дрогобичі в незаможній родині. Наприкінці 1468 року (чи на початку 1469) вступив до Ягеллонського університету в Кракові, де здобув ступінь бакалавра, а згодом і магістра.  Юрій Дрогобич вивчав медицину та вільны мистецтва в Болонському університеті, де став доктором філософії у 1478 році і доктором медицини у 1482 році. Юрій Дрогобич читав у Болоньї лекції з астрономії у 1478-1482 роках, а у 1481-1482 роках був ректором університету.  На початку 1483 року видав книгу «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка є першою відомою книгою українського автора. Окрім астрологічних прогнозів, у цій книзі були поміщені відомості з географії, астрономії, метеорології, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовано Вільнюс, Дрогобич, Львів та інші міста. Ця та інші праці Юрія Дрогобича написані латиною.  З 1487 року Юрій Дрогобич став професором Ягеллонського університету, де викладав астрономію та медицину. Його учнями були польський астроном Н.Копернік та відомий німецький гуманіст К.Цельтіс.

2.     

Архітектура

Верхній замок у Луцьку                             

Луцький Верхній замок є центральною  спорудою  Луцького  державного історико-культурного  заповідника «Старе  місто».  Зведений  останнім великим   князем  Галицько-Волинського князівства Дмитром Любартом у 1340-1383 роках замок  слугував  його  резиденцією. З часом замок став улюбленим місцем  перебування  великого  князя Литви  Вітовта. 

Замок Любарта або Луцький замок – верхній замок сучасного Луцька є одним з найбільших і найдавніших в Україні замків. Висота стін становить близько 12 метрів над валом, їхня товщина сягає 3 метрів. Загалом для зведення замку було використано до 5 млн цеглин. 

Верхній замок – своєрідна  історико-архітектурна  емблема Луцька.  Він добре зберігся і зараз реставрований. Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами,  будинок шляхетських судів XVIII ст., повітову скарбницю поч. XIX ст., а також археологічні залишки собору Івана Богослова XII ст. та князівського палацу XIV-XVI ст.

Кам’янець-Подільська фортеця  

Кам'янець-Подільська фортеця – фортеця у місті Кам’янець-Подільський (Хмельницької області України). Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янець, колишньої столиці Подільського князівства XIV-XV ст. Подільського воєводства XV-XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793-1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України».

Будівництво Кам’янець-Подільської фортеці розпочалося ще в XI ст. і тривало протягом декількох століть. Сучасного вигляду споруда набула в середині XVI ст. зусиллями будівельників під керівництвом Іова Претвича. До  складу  Кам’янецької  фортеці  входять  одинадцять  башт,  кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти,  надіслані  Папою  Римським  Юлієм II. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

Хотинська фортеця                                         

Розташований на важливих транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників.З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотинська фортеця – фортеця XIII-XVIII століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця»,  одне із семи чудес України.

Хотинська фортеця – свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі,  культури  та економіки.  Ця середньовічна красуня може багато чого розповісти тому, хто побажає вислухати її...

Упродовж 1250-1264 років Данило Галицький збудував Хотинську фортецю на місці Хотинського форту.Навколо неї було зведено семиметрову кам’яну стіну та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фортеці звели нові невеликі укріплення.У XIV ст. було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки 5-6 і висотою 40 метрів і три башти. Саме у такому вигляді Хотинська фортеця збереглася до нашого часу.

Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях        

У селі Сутківці у Хмельницькій області збереглася унікальна церква-фортеця. За архітектурою і плануванням вона не має аналогів в усій Європі (в неї можна було витримати оборону). Церква має два поверхи. Перший поверх – власне церква з товстими стінами (3 м, як у замках). На другому поверсі  - оборонні, захисні вежі, що мали бійниці для обстрілу простору навколо церкви й машикулі (отвори під дахом церкви). Особливістю цієї церкви є стовп посеред церковної зали, за яким із дверей не видно навіть іконостасу.

Церква Покрову Пресвятої Богородиці – мурована сакральна споруда оборонного типу, збудована на честь свята Покрова. Покровська церква – унікальний взірець оборонного зодчества Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Найближчим аналогом церкви-донжону є донжон в Етампі (Франція).

Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда – село стояло на Кучманському шляху, звичному маршрутові набігів татар на Поділля. У 1476 році фортецю перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору. У 16 ст. стіни першого ярусу було розписано фресковим живописом; його фрагменти збереглися й донині.

За об’ємно-планувальним вирішенням Покровська церква-фортеця належить до типу чотириконхових споруд. Стіни – кам’яні, завтовшки 1,5-1,6  м. Перекриття над першим ярусом являють собою систему цегляних хрестових і конхових склепінь із розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються  на стовп, утворюючи  по  його кутах віялові пучки нервюр; у півколах, відокремлених від центрального простору арками, - деяку подобу зірчастого склепіння.

Замок Паланок (Мукачівський замок) 

Замок Паланок (Мукачівський замок) – замок у закарпатському місті Мукачево. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV-XVII ст. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу                     13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбудував і укріпив замок, перетворив його на свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом XV-XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали.

У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

Генуезька фортеця у Судаку                       

Генуезька фортеця – фортеця в місті Судак (Крим, Україна), побудована генуезцями з 1371 по 1460 рік. Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів.

Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях – знову візантійці. В 13 ст. Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».

Зі сходу і півдня цитадель була неприступна, із заходу — важкодоступна, з північного сходу доступ перегороджував глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони між якими розташовувалось місто. За межами кріпосних стін розташована ще одна башта – ФредерікоАстаґверра (Портова). За часів генуезців вона з’єднувалася стіною з Кутовою баштою фортеці і з баштою, що стояла на горі Палвані-оба. Ця оборонна лінія захищала територію старого порту Солдай

Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність, тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.

Вірменський собор у Львові                              

Вірменську церкву збудовано у другій половині  XIV століття  (1363-1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була  громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії.

Сам собор неодноразово перебудовувався: у 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом у ризницю (1731). У 1630 році прибудовано прямокутну західну наву.

Після пожежі  1712  року  інтер’єр  набуває барокового  характеру: тинькуються  стіни, встановлюються нові вівтарі.

Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані  різьблена дерев’яна  стеля над навою  XVII століття,  фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Ян Генрік Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер)

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення, єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні.

Ханський палац у Бахчисараї                                  

Ханський палац у Бахчисараї (крим. HanSaray) – родова резиденція династії Ґераїв – правителів Кримського ханства у 1532-1783 р. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай. Будівництво розпочато у 1532 р. і закінчено у 1764 р.

Бахчисарайський палац – пам’ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури. Палац входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника. В приміщеннях палацу розташовані музей історії та культури кримських татар, художній музей, виставка холодної та вогнепальної зброї. Територія палацового комплексу займає 4,3 гектари, раніше площа комплексу становила 18 гектарів.

Палац розташований на лівому березі річки Чурук-Су. До складу комплексу входять північні та південні ворота, Свитський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, ханська кухня і стайня, бібліотечний корпус, соколина вежа, ханська мечеть, Персидський сад, ханський цвинтар, гробниця (дюрбе) Диляри-бікеч, гробниці Північне і Південне дюрбе, надгробна ротонда, баня «Сари-Гюзель», набережна з трьома мостами, сади і паркові споруди, Єкатерининьска миля, «Фонтан Сліз» та інші об’єкти.

Найдавніші будівлі палацового комплексу – велика Ханська мечеть і лазні Сари-Ґюзель, датовані 1532 роком.

Архітектурний стиль палацу продовжує традиції османської архітектури XVI-XVII століть. Головна архітектурна ідея – втілення мусульманського уявлення про райський сад на землі. «Бахчисарай» перекладається з кримськотатарської мови як «палац-сад» (bağça – сад, saray – палац).

3.     Образотворче мистецтво

Ікона св. Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу Дрогобича

Найбільша мистецька цінність Дрогобиччини – це ікона св. Юрія Переможця з чотирнадцятого століття зі села Станилі, з дочірньої церкви парафії Стебника, 9 кілометрів від Дрогобича. Унікальність цієї пам’ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятковим в українській іконографічній традиції.

Дата появи ікони – початок XIV ст. У ній найповніше прочитується візантійський канон. Перенесена з церкви Собору св. Йоакима й Анни з села Станилі до Львівського Музею Українського Мистецтва у 30-х рр. ХХ ст.

Ікона Богородиці з пророками у Підгорцях

 

Ікона з Підгородців – одна з давніх пам’яток іконографічного  типу «Богородиця  з  Дитям і похвалою». Особливістю таких ікон є те, що в «похвалі» зображені як старозавітні, так і новозавітні персонажі,  що символізує поєднання Старого та Нового Заповітів.

Ікона була намальована на полотні розміром 137х106 см. Голова Діви Марії трохи повернена вліво, погляд і голова Дитяти Ісуса звернені прямо. Ісус правою рукою благословляє віруючих, а в лівій тримає згорнутий білий сувій Святого Письма. Богоматір підтримує Дитя, її ліва рука піднята у заступницькому і водночас указівному жесті, що спрямований на Ісуса, як Дорога життя. Богородиця має титул цариці.

Червоний колір указує на вогонь божества, синій – на людську природу. Ісус одягнений у біле. Це колір чистоти.

Ікона  виконана  у  візантійському  стилі.  Час створення та автор невідомі. Орнаменти вказують на кінець XV – початок XVI століття.

Вчені сходяться на думці, що ікона належить до ранніх пам’яток українського іконопису.

30.04.2020

Тема: Сільське господарство. Ремесла і торгівля. Міста, магдебургзьке право.

Міста, як і в усій Європі, виникли внаслідок відок­ремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення значної кількості ремісників і торгових людей-купців. У VI — IX ст. це були городища — невеликі укріплені поселення. Середньовічні міста України—Русі утворювалися по-різному:

були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Га­лич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм) заснували князі. Виростали міста з боярських поселень, часто у них перетво­рювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судно­плавних річок — Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.

XI — XIII ст. — це період урбанізації Русі і найбільшого розквіту її міст. Літопис "Повість временних літ" нараховує у XIII ст. майже 300 міст. У них проживали 13—15% населення.

Місто, як правило, складалося з кількох частин: власне міста, оточеного стіною, яке називалося ще "дитинцем" і передмістя, що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні тощо. Стіни міста були, як правило, дерев'яні, хоча трапляли­ся й кам'яні, з вежами, брамами. Передмістя ділилися на кінці, а кінці — на вулиці. Міські будівлі були дерев'яні, а церкви — кам'яні або дерев'яні. Літопис згадує про будівництво мос­ту через Дніпро у 1115 р. за князювання Володимира Мономаха. Внаслідок дерев'яного характеру забудови міст, у них досить часто виникали пожежі.

Керівними особами в місті були: в стольному — князь, який тримав біля себе тіуна, в нестольному — посадник, який та­кож мав тіуна; тисячник, сотник, десятник, старости кінців, вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жи­телів, у містах проживали іноземні громадяни: євреї, німці, поляки та ін.

Міста належали державі, церкві та князям. З волі міських урядників чи правителів на міщан накладалися податки та різні повинності. Міста зберігали тісний зв'язок з сільським господарством.

Ремесла. Київська Русь славилася майстрами-ремісника­ми та їхніми виробами. Існувало понад 60 видів ремесел. Важ­ливою галуззю ремесла була металургія та обробка заліза. Мала місце спеціалізація ковальської справи. Основна продукція — сокири, серпи, коси, нараменники, лопати, ножі, цвяхи, підкови, замки, ключі, гаки, обручі тощо. Виготовлення зброї та військо­вої амуніції займало провідне місце. 

Ливарна справа, центрами якої були Київ, Володимир, Чер­нігів та інші міста, досягла значних успіхів, особливо після прийняття християнства. Будівництво церков, соборів, монас­тирів сприяло виготовленню предметів релігійного призначен­ня, розвитку ювелірного мистецтва. Руські ремісники вироб­ляли прикраси способом чеканки срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення назерні, філіграні, застосовувалась техні­ка позолоти, оздоблення черню і т. ін.

Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в міс­тах, і в селах. Вироблялася цегла — плінфа, високоякісний будівельний матеріал, з якої будувалися собори, церкви, фор­теці та палаци.

Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво, обробка дерева, з якого робили все: вози, колеса, човни, діжки, бодні, відра, корита, ложки, колиски, меблі та ін. Добре розви­валися кравецтво і шевство. Та найбільший успіх мали зодчі — будівельники, архітектори Київської Русі.

В організації ремесла визначним явищем була спеціаліза­ція та існування корпорацій, спілок. Так, наприклад, у Києві була спілка візників, що возили дерево з київської пристані, корпорація тесль — "дереводілів" (так їх називає літопис). У таких спілках могли працювати вільні майстри — ремісники чи наймані працівники, чи навіть княжі ремісники — невільни­ки, холопи. Є дані про те, що професійні спілки ремісників називалися на Русі дружиною і були зародками цехів.

Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду ремесла.

Торгівля. У господарському житті Київської Русі важливе значення мала торгівля: внутрішня і особливо зовнішня. Внут­рішня торгівля забезпечувала обмін між сільськогосподар­ськими і ремісничими виробниками. Велася вона переважно на міських торгах, у визначені дні. тижня, у більших містах — щоденно. На торгах можна було придбати зерно, хліб, овочі, фрукти, рибу, м'ясо, молоко, сіль, а також ремісничі вироби. У цілому внутрішня торгівля розвивалася повільно.                     

Зовнішня торгівля була краще розвиненою. Через Київську Русь проходило кілька міжнародних торговельних шляхів, серед яких особливе місце займав шлях "із варяг у греки". Проходив він по Дніпру, його притоках, з'єднував Балтійське і Чорне моря. На цьому шляху виросли великі міста: Київ, Великий Новгород (на Дніпрових притоках: Смоленськ, Любеч, Чернігів, Вишгород) та ін. Новгородські купці торгували з німцями, нідерландцями. Добиралися до Уральського хребта, де скуповували хутро, шкіри та іншу сировину і збували її в прибалтійських країнах. З вигодою торгували із киянами.

Важливими торговими шляхами були Соляний і Залозний, які з'єднували Київську Русь з Кримським узбережжям Чор­ного моря та Кавказом.

У Києві, за свідченням літописців та іноземних очевидців, було багато складів, а саме місто — важливим центром грець­кої (візантійської) торгівлі. До Візантії руські купці вивози­ли мед, віск, хутро, мечі; у меншій кількості хліб та ліс. При­возили дорогі тканини, заморську зброю, південні фрукти, пря­нощі, дорогоцінні ювелірні вироби, прикраси, художній посуд тощо.

Через Київ, Нижній Новгород зносилися русичі з країнами Сходу — Хозарським каганатом, Булгарським царством, се­редньоазіатськими та арабськими країнами. Про це свідчать як археологічні, так і писемні згадки. Асортимент товарів, що обмінювалися, був надзвичайно багатим.

Руські купці торгували із країнами Центральної та Захід­ної Європи: Чехією, Польщею, придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії. Досить ста­більними були торгові зв'язки із німецькими князівствами.

Зовнішня торгівля Київської Русі своїми успіхами завдя­чувала вигідному географічному розташуванню. Участь у ній брали не лише купці, а й державні провідники. Князі й бояри збирали данину від своїх підданих, і вона не тільки задоволь­няла їхні особисті потреби, а й була об'єктом вивозу.

Монголо-татарська навала змінила напрямки і характер зов­нішньої торгівлі Східної Європи, у т. ч. Київської Русі. Зов­нішня торгівля мала неабияке значення для культурного роз­витку Київської держави. Відбувався інтенсивний обмін духов­ними, культурними цінностями між сусідніми народами. У Русь у великій кількості поступали книги, ікони, інші цінності.

Гроші. У Київській державі існувала досить розвинена грошова система. Головну роль у розрахунках та обміні відігра­вала срібна гривня. Походження терміна виводять від "гри­ви" — волосся, отже (на думку М. Грушевського) у первісно­му вигляді гривня — це намисто із срібла, чи обруч. Спочатку обруч міг бути мірою ваги, а згодом став грошовою одиницею. Монетні гривні мали вигляд шестикутних злитків срібла (київ­ські гривні), крім них існували ще гривні новгородські та чернігівські.

Як менші одиниці розрахунків, відомі ногати, куни, різани і вівериці. Деякі кодекси Руської Правди свідчать, що гривня мала 20 ногат чи 50 різан. Щодо куни, то М.Грушевський, ана­лізуючи окремі джерела, робить висновок, що гривня дорівню­вала десь 20—30 кунам. Рубель, відомий також з княжих часів, був половиною гривні. Вівериця була найменшою одиницею розрахунків, а отже найдрібнішою монетою. Одну віверицю коштувала воскова свічка.

Серед археологічних знахідок зустрічаються менші від грив­ні золоті та срібні карбовані руські монети. Золотих, на думку вчених, було небагато, зате срібні широко використовувалися в купецьких операціях. Існували між ними значні відмінності і тому їх важко класифікувати.

До цього часу не з'ясовано, якими були на вигляд куна, ногата, вівериця. Є думка, що куна та вівериця — це хутра тварин. У зв'язку з цим в Русі—Україні є багато нез'ясованих питань з цього приводу. Вони вимагають глибшого дослі­дження і висвітлення.

Фінансова система Київської держави базувалася на зби­ранні податків із населення, які називалисяданиною. Впер­ше цей термін згадується у "Повісті временних літ". Трива­лий час збирання данини мало хижацький, стихійний харак­тер. Після вбивства князя Ігоря деревлянами княгиня Ольга ввела регламентацію у відносини щодо данини. Були встанов­лені норми — "уроки", назначався час і пункти збору — "по­гости", в які звозилася данина.

Одиницею обкладання даниною (оподаткуванням) в деяких місцевостях був "дим" — сім'я, в інших — "плуг" чи "рало" — норма землі, якою користувалася сім'я. Поступово данина отримала форму державного, феодального податку чи ренти. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит, пла­ти за судочинство і штрафів. 

  Господарство України—Русі періоду роздроб­леності та монголо-татарського поневолення (XII — середина XIV ст.)

Тенденція до виокремлення руських князівств проявилася ще в часи розквіту Київської держави, під час правління Ярос­лава Мудрого. Після його смерті Русь поступово розпадається на окремі удільні князівства. Це був закономірний процес, притаманний всім державам середньовічної Європи. Причи­ни феодальної роздробленості випливали з самого характеру суспільно-політичного та економічного розвитку Київської Русі. Головними з них були: прагнення окремих князівств до економічної та політичної самостійності; неможливість конт­ролювати з єдиного центру таку велику територію, як Київ­ська Русь, особливо при відсутності вироблених комунікацій; перенесення світових торгових шляхів з України—Русі на Середземномор'я; постійні напади степовиків.

Важливе місце серед держав, які утворилися на теренах Київської Русі, належить Галицько-Волинському князівству. На його прикладі ми покажемо хід господарського розвитку України—Русі часів роздробленості.

Господарство Галицько-Волинського князівства суттєво не відрізнялося від господарства Київської держави. Тут також співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. На відміну від Київської держави, в Галицько-Волинській сильні позиції мало боярство, особливо галиць­ке. У жорстокій боротьбі з князями воно збільшувало свої земельні наділи, зосереджувало у своїх руках торгівлю, постійно претендувало на владу в князівстві.

Разом з тим, тут відбувалося визрівання інших форм фео­дальної власності. Зміцнювалося, перш за все, князівське зем­леволодіння і поступово утверджувалася ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалися на міжкнязівських і князівсько-боярських відносинах. У Галицько-Волинському князівстві, на думку окремих істориків, утверджувалася бенефіційно-ленна система західноєвропейського типу. Надан­ня землі у власність своїм слугам боярам галицько-волинські князі пов'язували з службою та васалітетом. Землі, які нада­валися у довічне володіння, називалися"державою".

Поступово зростало велике землеволодіння, землевласники здобували право судочинства, збирання данини, управління всіма категоріями селянства, яке все більше потрапляло в еко­номічну та юридичну залежність.

Найкраще розвивалося князівське вотчинне господарство, яке за своєю природою було багатогалузевим, разом з тим зберігало свій натуральний характер. Крім землеробства, у вотчині займалися тваринництвом та різними промислами: рибальством, бджільництвом, млинарством тощо. Деяка час­тина продукції вироблялася для обміну.

Селянські господарства ("дим", "рало") залишалися основою економічного життя, хоча вотчинні господарства князів та бояр були перспективнішими.

Торгівля у Галицько-Волинському князівстві, особливо внут­рішня, суттєво відрізнялася від зовнішньої торгівлі Київської Русі. Змінилися напрямки торгівлі. Сухопутні торгові шляхи, якими русичі відправляли товари традиційного експорту вели, як правило, на Захід. Центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Галич. Інтенсивною залишалася торгівля з Києвом. Однак після монголо-татарської навали вона зане­падає, як і торговельні стосунки русичів зі Сходом.

Завдання: Опрацювати параграф 22.

23.04.2020

Тема: Суспільне і церковне життя на теренах України в XІV–XV ст. 

Незважаючи на втрату власної державності та складність політичної ситуації, основу життя українського населення становила його господарська діяльність. Але в розвитку господарства, так само як і в розвитку суспільних відносин, сталися великі зміни, пов'язані із соціально-економічними процесами, які відбувалися не тільки на території українських земель, а й у країнах Західної Європи.

1. Основні риси розвитку господарства. Становище селян та міщан.

•     зростання великого феодального землеволодіння;

•     наступ феодалів на права общин;

•     закабалення селян, утвердження кріпацтва;

•     розвиток товарно-грошових відносин;

•     поява нових феодальних господарств — фільварків;

•     поглиблення спеціалізації виробництва;

•     виникнення фахових об'єднань ремісників — цехів;

•     поширення ярмарків;

•     запровадження в містах магдебурзького права;

•     формування нових станів суспільства.

М

Галузь господарства	Особливості розвитку
Сільське господарство	— Удосконалення землеробства (поширення трипільної системи обробітку землі, витіснення сохи й рала плугом, використання довгої коси тощо). — Вирощування жита, ячменю, вівса, пшениці, гречки, гороху тощо. — Розведення волів, корів; збільшення поголів’я свиней. — Розвиток городництва та садівництва; фактичне зникнення до середини ХІV ст. вільних общинних земель у зв’язку зі зростанням великих феодальних господарств. — Зростання селянських податків та повинностей; панщина — 14 днів на рік. — Поширення фільваркового господарства — шляхетського багатогалузевого господарства, яке базувалося на праці селян-кріпаків і було орієнтованим на ринок. — Закріпачення селян — установлення залежності селян, що полягала в прикріпленні до землі, підлеглості адміністративній і судовій владі свого господаря (1503 р. — заборона польським сеймом селянам переселятися на інші землі без дозволу шляхти)
Промисли	— Рибальство. — Мисливство. — Бджільництво. — Солеваріння (у Прикарпатті), видобування руди (на Волині й Поліссі). — Виробництво дьогтю, смоли й поташу. — Виготовлення сукна й полотна, гончарного посуду, предметів із металу й дерева для домашнього вжитку

Робота із джерелом

Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

…Село пана Семена Кмітича…: чоловіків 70, дають панові на рік 19 кіп грошів, ходять робити на пашню дворову протягом усього літа, орати — день, а два дні жати; в тому селі млинів два, корчми дві, із якої 4 копи грошів. А якщо який-небудь чоловік із тих сіл геть іде, то він повинен дати панові 6 кіп відхідного.

Село… П’ятничне: чоловіків 30, дають на рік 3 копи і 40 грошів, а слуг у тому селі 8, котрі кінно служать; ще в тому селі чоботарів два і коваль один; ці роблять на двір даром…

Село… Демидовці: чоловіків 37, дають на рік 4 копи і 28 грошів; літом день косять; другий день жнуть…

Село… Кам’яногірка: людей усіх 30 чоловіків; з них 23 чоловіки дають на рік по 12 грошів, а також по два третинники вівса (1 третинник — приблизно 130 кг), по два вози сіна; робіт ніяких не виконують…

1)  Які повинності були поширені серед українського селянства?

2)  Як наведене джерело відображає становище селян?

Р

П Перехід до фільваркового господарства

План характеристики	Характеристика
Визначення поняття	Фільварок — багатогалузеве господарство, що ґрунтується на праці кріпосних селян та орієнтоване на ринок
Причини переходу до фільваркового господарства	— Зростання потреби феодалів у грошах. — Збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію (перш за все на хліб)
Відмінності фільварків від типових маєтків шляхтичів	— Велика кількість орної землі. — Виробництво частини продукції на продаж. — Розвиток багатогалузевого господарства (крім землеробства в ньому розвивалися скотарство, рибальство, винокуріння, пивоваріння, млинарство та інші галузі)
Наслідки розвитку фільваркового господарства	— Зростання кількості фільварків в українських землях. — Збільшення сільськогосподарського виробництва загалом. — Збільшення залежності селян (закріпачення селян, збільшення панщини тощо)

2. Національні та соціальні рухи.

1. Які з рис розвитку господарства свідчать про погіршення становища українського селянства?

2. Чи могло це спричинити селянські виступи?

3. Що могло стати причиною національних рухів на українських землях у XIV—XVI ст.?

 4. Які виступи українців ви можете назвати?

В українському селі йшов процес закріпачення селянства. Селяни реагували на це або пасивною непокорою (письмові скарги, утечі, відмова виконання повинностей, тощо), або активною протидією (напади на маєтки, знищення майна землевласників, убивства панів, організація повстань). Найбільше із селянських повстань під проводом Мухи розгорталося в 1490—1492 рр. на Буковині, Галичині, у Покутті та Молдавії й проходило в декілька етапів. Спочатку повсталі захопили ряд міст Буковини й Галичини (Галич, Коломию та ін.), але зазнали поразки під Рогатином. Через деякий час бунтівники знову підняли повстання та звільнили від поляків Галичину аж до Дністра, але згодом знову зазнали поразки. Наступного року, коли вони продовжували боротьбу в Галичині, їх знову спіткала невдача. У битві поблизу Галича бунтівників оточили польські війська, і повстання було придушене, а Муха заарештований.

Завдання: Опрацювати параграф 22.

16.04.2020

Тема: Кревська унія 1385 р. і українські території. 

Завдання: Опрацювати параграф 19.

1 4 серпня 1385 р. в литовському місті Крево була укладена унія між Великим князівством Литовським і Польським королівством. 

К Кревська унія 1385 року — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею, за яким великий князь литовський Ягайло, одружившись з польською королевою Ядвігою, проголошувався польським королем. 
П Причини Кревської унії: 
• у часи князювання в Литві Ягайла для неї та Польського королівства посилилася загроза з боку Тевтонського ордену, що примусило обидві держави зблизитися і укласти державно-політичний союз; • прагнення Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу з князем Вітовтом;прагнення Польщі мирним шляхом через унію з Литвою підпорядкувати українські землі. 
О Основні умови Кревської унії: 
• Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем і правителем Литви; 
• Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичниками Литви хрещення за католицьким обрядом;
• Польща і Литва утворювали єдину державу; 
• Литва мала передати Польщі всі будь-коли захоплені руські землі.
. Наслідки Кревської унії. 
• унія викликала опір литовського боярства, підтриманого частиною руської знаті, очолив боротьбу князь Вітовт. 
Два останні пункти державно-політичного союзу фактично не були втілені у життя. У 1392 р. він був визнаний довічним правителем Великого князівства Литовського (князював до 1430 р.); 
• початок роздачі українських земель польським феодалам, поширення католицизму; 
• у 1434 р. Польща із земель Галичини створила Руське воєводство, тоді ж до Польщі було приєднано західне Поділля і створене Подільське воєводство, існувало також Белзьке воєводство; 
• 15 липня 1410 р. відбулася вирішальна битва військ Тевтонського ордену з об’єднаною польсько-литовською армією, у складі якої було чимало українських і білоруських вояків. Німецькі лицарі були розгромлені, згодом вони навіть визнали васальну залежність від Польщі.

09.04.2020

Тема: Входження українських земель до складу інших держав.

https://www.youtube.com/watch?v=3X1FXX6G0Wk

Українські землі

Угорщина   — наприкінці ХІІІ – початку XIV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття.

 З 1372 р. по 1387 р. у складі Угорського королівства перебувала Галичина.

1526 р. – Угорщина була поділена між Туреччиною, Австрією та Семиграддям. Закарпаття опинилося у складі Австрії та Семиграддя і стало ареною безперервних війн.

  Молдова   — XIV ст. Буковина  1359 р. – Захоплення Молдавським князівством північної Буковини. (Шипинська земля = Чернівецька обл.)

XVI ст. Молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Османської імперії. Придунайські землі

Кримське ханство  —  У 1449 р. на півдні України з’являється нова держава, що відділилася від Золотої Орди (1475-78 рр. – васал Османської імперії (султан Мехмед ІІ Фатих), засновник Хаджі — Гірей, потомок Чингізхана) Крим, Північне Причорномор’я, Приазов’я, Подніпров’я

У 1 вересня 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей нападає на Київ. З того часу кримські татари постійно нападають на Україну й Литву. Литва починає шукати допомоги в Польщі. Іноді литовський князь ставав також польським королем.

Васальна залежність – залежність феодала (або держави) від сильнішого феодала (або держави) – сюзерена (сеньйора).

Ясир – бранці (поневолені), яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські, російські й польські землі з ХV до середини XVIII ст.

 Польща

 У 1340 р. та 1349 р. унаслідок походів польського короля Казимира ІІІ Галичина опиняється у складі Польського королівства. У результаті боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною остаточно Галичина була приєднана до Польського королівства в 1387 р.

У 1434 р. на землях Галичини створювалося окреме Руське воєводство, на яке поширювалося загальне польське право та католицизм. У 1434 р. було приєднано до Польського королівства західне Поділля, на території якого створено Подільське воєводство.

У 1434 р. був виданий привілей польського короля Владислава ІІІ, згідно з яким місцева українська православна шляхта зрівнювалася в правах із польською католицькою.

  Московія – З кінця ХV до першої половини XVI ст. Московське князівство веде постійні війни з Великим князівством Литовським за землі колишньої Київської Русі. У результаті в 1500 – 1503 рр. Московське князівство приєднало до себе Чернігово-Сіверські землі сучасної України.

(Іван III 1462 – 1505рр – «Государ   вся Русі», «Москва – третій Рим»)

Велике князівство Литовське

 (Міндовг (1230-1263рр, Гедимін (1316-1341рр),  Ольгерд (1341-1377рр), Вітовт (1392 – 1430рр)

 ХІІІ ст., на півночі оформилася нова держава — Литва, що не тільки об’єднала литовські племена, але й почала наступати на білоруські та українські землі. Засновником литовської держави був князь Міндовг (1230 — ті рр.) Князь Гедимін (1316 — 1341) приєднав частину білоруських і українських земель. Гедимін почав називати себе королем литовським і руським. Для зміцнення своєї держави зав’язав родинні відносини з українськими й білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві. При князі Ольгерді (1345 – 1377) Литва поширила свої володіння на північні й центральні українські землі. Це було проведено майже без насильства, тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю й постійною боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово-Сіверську землю, а в 1362 р. — Київ і КиївщинУу, а також Переяславщину. Ольгерд посадив у Києві свого сина Володимира Ольгердовича,  який іменував себе «З божої  ласки князь київський».

У 1362 р. у битві під Синіми Водами українсько-литовські війська розбили татар, звільнивши українські землі з-під їхньої влади.

Після цього Литва зайняла Поділля. При Ольгерді територія Великого Князівства Литовського складалася на 80% з українських і білоруських земель. До 1385 р. українці мали рівні права з литовцями. Українські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі посади у війську й адміністрації. Українська мова була державною мовою, українська культура, право («Руська правда») панували в литовській державі. Православна церква була пануючою.

80% території (українські, білоруські, руські)      Мирним шляхом        Система управління незмінною (данина, збройна допомога)Руська мова – державна    «Руська правда»     Православна віра

 Українські землі наприкінці  XIV —  на початку XVI cт.

Після смерті Ольгерда до влади прийшов його син Ягайло (1377 — 1392), який через зовнішню погрозу від Тевтонського ордену й Московського князівства почав зближення з Польщею. Він одружився з польською королевою Ядвігою й уклав у м. Крево союз (унію) з Польщею.

Кревська унія відбулася в 1385р. Згідно цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому великим литовським князем. У Литві посилився вплив польської шляхти. У 1385 р. Ягайло перейшов у католицтво. Католицтво проголошується єдиною релігією для населення Литви.

Протягом 1380-х – 1390-х рр. відбувається ліквідація удільних князівств на українських землях. Були ліквідовані Київське, Подільське, Новгород-Сіверське Волинське удільні князівства.

Завдання: Опрацювати текст. Записати, до складу яких держав увійшли українські землі в XIV-XV ст.

02.03.2020

Тема:  Узагальнення з теми "КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ (ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА)

Завдання (до 9 квітня):

1. Особливостями політичного життя Галицького князівства другої половини ХІ - ХІV ст. були: (2 правильні відповіді)

1.      обмежена влада місцевого князя;

2.      великий вплив на управління князівством багатих, військово і економічно могутніх бояр;

3.      абсолютна залежність галицьких князів від місцевих єпископів. Воля останніх завжди беззастережно виконувалась;

2. Військова і економічна самостійність галицьких бояр була спричинена: (2 правильні відповіді)

1.      великими прибутками від торгівлі сіллю:

2.      віддаленістю князівства від Києва;

3.      можливостями звертатися за допомогою до чужинців і утримувати власні бойові дружини.

3. Визначте, які з цих тверджень відповідають історичній дійсності: (2правильні відповіді)

1.      більшість бояр Галицької землі походили з місцевої родової знаті;

2.      більшість галицьких боярських родів отримали від князів маєтності за службу;

3.      галицькі, як і волинські, бояри були лояльними до князівської влади;

4.      галицькі бояри утримували власні військові загони з дрібних феодалів.

4. Єдине Галицько-Волинське князівство було створене в:

1.      1199 р.;

2.      1202 р.;

3.      1205 р.

5. Які українські землі входили до складу Галицько-Волинського князівства за часів правління князя Романа Мстиславовича? (3правильні відповіді)

1.      Галичина, Волинь;

2.      Київщина;

3.      Чернігівщина;

4.      Переяславщина.

6. Галицьку та Волинську землю вперше об’єднав в єдину державу:

1.      Ярослав Осмомисл;

2.      Роман Мстиславович;

3.      Мстислав Удатний.

7. Серед наведених тверджень про результати політичної діяльності князя Галицько-Волинської землі Романа Мстиславовича виберіть правильні: (5 правильних відповідей)

1.      здолав боярську опозицію і зміцнив князівську владу;

2.      звільнив від боргів та повинностей залежні категорії населення;

3.      приєднав до створеного ним князівства інші землі Русі, зокрема Київську та Переяславську;

4.      забезпечив міжнародний авторитет свого князівства, зокрема, у найбільших на той час державах – Візантії та Священній Римській імперії;

5.      захопив Литовське князівство, хоч і ненадовго, посадив там свого сина Василька;

6.      прийняв королівську корону від папи Римського і згодився на місіонерську діяльність католиків у своїй державі.

8. Столицею своєї держави Данило Галицький обрав місто:

1.      Галич;

2.      Холм;

3.      Львів.

9. Князя Данила Галицького було короновано в Дорогичині в:

1.      1245 р.;

2.      1253 р.;

3.      1258 р.

10. Серед наведених тверджень про результати внутрішньої політики Данила Галицького виберіть правильні: (6 правильних відповідей)

1.      досяг згоди з боярами і разом з ними - через боярську раду - вирішував усі питання внутрішньої політики;

2.      здолав боярську опозицію і зміцнив князівську владу;

3.      захистив від боярської сваволі та надмірної експлуатації галицьких селян і міщан;

4.      запровадив нові повинності і збільшив залежність селян від великих землевласників;

5.      розбудував існуючі і заснував нові міста, заселивши їх “заходними людьми”(іноземцями);

6.      правив своєю державою спільно з братом Васильком у злагоді;

7.      підпорядкував своїй владі інші руські землі, зокрема, й Київ, куди посадив свого воєводу;

8.      прийняв королівську корону від папи Римського, погодившись на церковну унію;

9.      створив окрему Галицьку митрополію.

11. Серед наведених тверджень про результати зовнішньополітичної діяльності Данила Галицького виберіть правильні: (4 правильні відповіді)

1.      забезпечив свої права на “отчину” - Галицьку та Волинську землі - в поляків і угорців;

2.      досяг порозуміння з монголо-татарами і не до пустив плюндрування ними своєї землі, хоч і мусив зруйнувати укріплення її міст;

3.      приєднав до своєї держави Австрію та Угорщину, які були ослаблені після навали монголо-татар;

4.      схилив до союзу Литву;

5.      приєднав до князівства Краків та Мазовію;

6.      розбив рицарів-хрестоносців в битві під Дорогичином;

7.      брав участь у хрестовому поході на монголо-татар, організованому папою Інокентієм 4;

8.      підтримував тісні стосунки з володимиро-суздальськими князями з метою укласти союз проти татар.

12. Залежність Галицько-Волинської держави від татар у другій половині ХІІІ - першій половині ХІV ст. виявлялася:

1.      в отриманні галицько-волинськими князями від татарських ханів “ярлика на княжіння” і виплаті щорічної данини;

2.      у наданні військової допомоги татарам та виплаті їм значної данини (її збирали кожні два роки прислані ханом баскаки);

3.      головним чином, у наданні військової підмоги татарським ханам.

13. Останній князь Галицько-Волинської держави, мазовецький князь Болеслав Тройденович посів галицький стіл під іменем:

А)Юрія 1;                                                        б)    Юрія 2                                                  в)   Андрія 2.

14. Підозрювався у намаганнях запровадити у Галичині католицизм та потуранні чужеземцям і був отруєний боярами князь:

А)Данило Галицький;                                      б)    Юрій 1;                                       в)     Юрій 2.

15. Як вважають історики, Галицько-Волинська держава перестала існувати в:

А)1349 р.;                              б)  1389 р.;                                 в)    1439 р.

16. Як би Ви визначили роль Галицько-Волинського князівства в історії українського народу? (4 правильні відповіді)

1.      стало безпосереднім спадкоємцем Київської Русі;

2.      янської етнокультурної спільноти;¢зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східнослов

3.      продовжило дипломатичні традиції Київської Русі;

4.      забезпечило захист місцевого населення від монголо-татар;

5.      сприяло економічному та культурному розвитку українських земель.

17. Монголо-татари захопили Київ у:

А)1238 р.                                    б)    1240 р.;                                          в)  1242 р.

18. Монголо-татарське іго на землях Південно-Західної Русі виявлялося у : (5 правильних відповідей)

1. призначенні ханами руських князів на князівські столи, жалуванні їм ярликів на княжіння;
2. розміщенні в містах - адміністративних центрах Русі - татарських гарнізонів;
3. призначення ханами в князівствах своїх повноважних представників і збирачів податків;
4. виплаті населенням Русі податків на користь монголо-татар;
5. втручання ханів у внутрішні справи князівств, у князівські усобиці;
6. періодичних набігах татар на руські землі, грабунках і руйнуваннях.

19. Ярлик - це:

А)данина;                            б)  грамота на право князювання;                                 в)  намісник хана і збирач данини.

20. Податками татари не обкладали лише:

1. руських селян;
2. руських міщан;
3. руських бояр;
4. руське духівництво.

Тема: Культура Галицько-волинської держави.

https://naurok.com.ua/prezentaciya-kultura-galicko-volinsko-derzhavi-hiii-per-pol-xiv-st-93009.html

https://www.youtube.com/watch?v=Bq_RZX_vFr8