Всесвітня історія. 6 клас

Відповіді на завдання можна надсилати мені на електронну пошту     gala.pugacheva2014@gmail.com   або на Viber 097 54 58 404         чи  095 01 20 384

10.04.2020

Цікаві факти про Стародавній Рим.

 
У Стародавньому Римі існувала проблема перенаселеності, тому будинки росли не тільки в ширину, але і у висоту, і за указом імператора Августа будівлі не повинні були перевищувати 21 метр, ці будинки називали Інсула. 

 
Давньоримська публіка любила криваві видовища не тільки на гладіаторських боях, а 

Дорогі мої учні! У пятницю, 15 травня, я вам задам пройти узагальнюючий тест за теми ІІ семестру. Це будуть питання з історії Греції, Риму та Стародавніх цивілізацій Сходу. 

21.05.2020

Цікаві факти про Стародавній Китай.

Списування під час іспиту, щоб потрапити на державну службу, в Стародавньому Китаї каралося смертю.

Китайські історики стверджують, що футбол виник в Стародавньому Китаї. Є підтвердження того, що в схожий вид спорту китайці грали ще за 1000 років до н.е.

Документальні свідчення підтверджують, що китайці ввели гриби в свій раціон близько 3000 років тому.

Саме в Стародавньому Китаї була виготовлена найдавніша друкована книга в світі - «Діамантова сутра»

Все чоловіче населення Китаю було зобов'язане збирати волосся в кінський хвіст. Це сталося за часів правління династії Цін, коли Маньчжурії захопили Древній Китай. Саме вони і зобов'язали китайців збирати волосся в кінський хвіст під страхом смертної кари. Робилося це для того, щоб відрізняти китайців від Маньчжуріїв: другі носили волосся зібраними в низький хвіст. Проіснував цей закон не дуже довго.

В Стародавньому Китаї зародився звичай туго бинтувати стопи юних дівчат і укладати їх в дерев'яні колодки. В результаті за роки стопи сильно деформувалися, але в такому вигляді вони вважалися дуже привабливими. На щастя, в сучасному Китаї цей дикий звичай не практикується.

Стародавні китайці запускали повітряних зміїв щоб залякувати ворогів на полі бою.

Жителі стародавнього Китаю почали виготовляти шовк з третього тисячоліття до н.е. Згідно з переказами, винахідницею цього матеріалу стала дружина імператора Хуан-ді Леді Сі Лін Суї. Сама ідея створення шовку з'явилася раптово під час одного з чаювань, коли кокон тутового шовкопряда випадково впав у чашку імператриці. А в чашці у воді утворилися найтонші нитки. Між іншим, таємниця шовку Піднебесної і понині ретельно охороняється всіма виробниками. Свого часу всіх, хто був затриманий за контрабанду коконів або метеликів шовкопряда, відразу ж засуджували до смертної кари.

Батьківщиною домашніх собак вважається Стародавній Китай. Пекінеси - це пекінські собаки. Цю породу тримали виключно члени імператорської родини, а крадіжка її особин каралася смертю. Ці собаки часто супроводжували імператорську сім'ю на богослужіннях. Також пекінесів використовували в цілях самооборони. У разі найменшої небезпеки собаки вискакували і були готові кинутися на кривдника.

Жителі Піднебесної почали використовувати темні окуляри з дванадцятого століття. Зазвичай ці конструкції були зроблені з плоских пластинок димчастого кварцу. Такі окуляри зовсім не захищали від сонячного світла, але зате вони відмінно застосовувалися для уникнення поглядів сторонніх. Так, кварцові окуляри завжди одягали під час засідань судді з метою, щоб ніхто не побачив їх емоції, які передавалися виразом очей.

Стародавні китайці ненавиділи запах тіла. Вони вважали це огидним і намагалися завжди пахнути приємно. З цією метою китайські жінки зазвичай носили на поясі мішечки з пахощами. Щоб позбутися неприємного запаху з рота, китайці смоктали гвоздику. При цьому в деяких частинах країни люди не милися роками, вважаючи що через воду в організм потрапляють різні хвороби.

Саме тут винайшли туалетний папір в майже звичному для нас вигляді.

Незважаючи на переконання інших народів, в Стародавньому Китаї дракон вважався почесною істотою. Його зображували в міфології тільки як позитивне створіння.

Ще один винахід древніх китайців - лак. Вони покривали ним дерев'яні вироби та взуття, щоб захистити їх від намокання.

У Стародавньому Китаї вчені знали, що кров рухається по судинах завдяки биттю серця, ще в II столітті до нашої ери. Європейцям цей факт був невідомий до XVII століття.

Відомо, що традиції писемності всіх європейських народів корінням сягають до стародавніх шумерів, проте китайці примудрилися винайти її абсолютно самостійно.

Підвісні мости були придумані саме в Стародавньому Китаї.

Піднебесна, насправді, є батьківщиною морозива. Вперше воно було приготоване чотири тисячі років тому. Його виготовили з суміші снігу і молока. До слова, відомий мандрівник Марко Поло свого часу привіз з цієї країни в європейські держави таємницю приготування даного продукту.

Колись Китай був єдиним постачальником порцеляни на Захід. Саме тому англійське слово Китай - China - часто використовують як синонім до слова «фарфор».

Китайські воїни з'їдали серце і печінку ворогів. Це також було формою покарання, а ще так робили, коли вчиняли особисту помсту.

Стародавні китайці їли яйця, зварені у дитячій сечі. Правда, так робили тільки в деяких регіонах країни. Прийнято це було серед малозабезпечених верств населення, коли було потрібно зберегти яйця на довший термін. У більшості регіонів яйця варили в чаї.

Стародавні китайці їли вошей. Це було такою ж звичкою, як зараз багато хто з нас гризуть нігті. Воші були настільки поширеним явищем, що китайські цілителі з їхньої поведінки визначали, здорова людина чи ні. Якщо воші тікали від тіла людини, це означало, що вона безнадійно хвора.

Перший в світі календар - китайський. Місячний календар був створений за  2 000 років до нашої ери. Він містить дванадцять знаків зодіаку, а протяжність одного простого циклу дорівнює 60 рокам.

Найпоширеніша символіка Стародавнього Китаю - птахи. Є три шанованих птахи в Китаї. Це фенікс, журавель і качка. Фенікс символізує імператорську силу і владу. Журавель - довголіття. Качка - вірність і сім'ю. Ці символи частіше за інших зображувалися на одязі і посуді.

У Стародавньому Китаї було поширено багатоженство. Гаремами володіли багаті китайці, які були в змозі оплатити відповідні витрати. В гаремах імператорів жили сотні наложниць.

Міфологія Стародавнього Китаю свідчить, що дзеркало - захисник будинку. Цей предмет служив захистом будинку від темних сил. До нього шанобливо ставилися і відводили чільне місце. Також були повір'я, що дзеркало здатне показувати майбутнє людини.

Китайці вірили, що під час написання ієрогліфів людина проходить процес самовдосконалення і знаходить моральність. Але каліграфією могли займатися тільки багаті люди, ті які були чиновниками або інтелігенцією.

Летюча миша - унікальний китайський символ удачі. Її часто зображували на одязі, посуді і прикрасах. Цю тварину вважали символом успіху і везіння. Вироби з порцеляни найчастіше намагалися прикрасити саме зображенням цієї істоти.

Унікальне явище - китайська математика. Дана наука розвивалася в повній ізоляції від вже звичної грецької математики. Математика китайців самобутня й унікальна. Це одне із найбільших досягнень Стародавнього Китаю.

Папір - винахід древніх китайців. Найдавніший сувій паперу був знайдений в Китаї. Його виготовили у 2 столітті до н.е. Цей папір був надзвичайно міцний, настільки, що з даного матеріалу можна було навіть зшити одяг.

Велика китайська стіна - місце численних людських жертв. Історію про будівництво Великої китайської стіни знає кожен школяр. Але часто замовчуються ті жертви, завдяки яким ця споруда була закінчена. Будівельники проводили все життя на стіні. Багато людей народжувалися на стіні і ніколи не покидали її меж. Вони вмирали і були поховані там. Вчені вважають, що поховання померлих будівельників часто робили в самій стіні. Велика китайська стіна була побудована ціною найбільшої кількості людських жертв. 

Цікавинки про Стародавню Індію.

В Індії з'явилася така популярна сьогодні настільна гра, як шахи, також ця держава є батьківщиною геометрії і алгебри. Хоча сучасні індуси не сильні ні в шахах, ні в точних науках.

Ще в далекі часи жителі Індії робили кристалічний цукор з тростини. Люди що жили в той час дивувалися тому як можна виготовити мед без бджіл, це був штучний мед з цукру. 

Індія батьківщина всесвітньо відомого кальяну. Вони навчили курити персів, перси єгиптян, і так поступово про це дізнався весь світ. 

Стільки релігій як в Індії, немає ні в однієї цивілізації. В релігії індійська культура не знає собі рівних. З найдавніших часів індуси поклонялися безлічі богів, складали масу легенд та історій про походження людства. Релігія Індії залишила слід у багатьох сучасних віровченнях. 

Народ Стародавньої Індії зробив багато для розвитку науки. Величезних успіхів індійські мудреці добилися в математиці, медицині, астрономії, а також в лінгвістиці. Вони знали значення числа "пі", і придумали десяткову систему рахунку, цифри якими ми користуємося, теж їх заслуга. Багато математичних термінів теж придумали жителі Індії. В астрономії вони здогадувалися про обертання землі навколо своєї осі. 

Не мало досягнень і в хімії. Стародавні індуси розбиралися в різних металах і сплавах. Вони вміли створювати барвники, скло, коштовності, ароматичні речовини, і навіть отрути. 

У Стародавній Індії добре знали анатомію людини. Лікарі знали всі органи людського тіла. Вміли правильно поставити діагноз, і призначити лікування. 

Індуси змогли приручити слона. Ці тварини служили для перевезення вантажів, носили колоди. Також вони брали участь в боях, на них сідали воїни, і стріляли по ворогах стрілами, слони затоптували ворогів. Індуси вважали, що слони мають божественне походження, один з їхніх богів був з головою слона. Буйволи служили їм для роботи в полі, а корова вважалася священною твариною, її називали матір'ю і годувальницею. Вбивство корови вважалося гріхом. 

Своє житло люди будували вздовж річок, або на краю джунглів. Займалися звичайні індуси вирощуванням пшениці, овочів і ячменю. Вміли вирощувати бавовник, з якого робили пряжу, і виготовляли зручний одяг. 

У містах Стародавньої Індії була каналізація. Система каналізації була просто зразковою в ті часи. Вона була зібрана з мережі каналів. Робилося все дуже продумано і ретельно. Канали час від часу прочищали. За містом робили стоки з цегли. 

У минулому столітті було зроблено унікальне археологічне відкриття. Біля річки Інд, розкопали величезне місто. Його довжина була 5 км, розділене воно було на 12 частин. Вулиці були рівні й прямі. Будинки побудовані з глини і цегли. 

У Стародавній Індії з'явилася хірургія. При цьому операції проводилися не варварськими способами, а з використанням спеціальних інструментів. Наприклад, індуси в давнину вже вміли видаляти камені з нирок. Настоями з рослин лікувалися серйозні недуги, в той час як інші цивілізації навіть не здогадувалися про такі можливості медицини.

Що спадає на думку, коли ми думаємо про Індію? Так, пісні, танці, без них неможливо уявити цю строкату і красиву країну, навіть індійські фільми не обходяться без ефектних танців. Але почалося все з давніх обрядів, які були у племен.

 Існували в ті часи і школи, де навчали ліпити скульптури, що правда, частіше творіння скульпторів мали релігійний характер. 

Люди тут навчилися отримувати і обробляти бронзу ще близько 5000 років тому. 

Судячи з усього, вперше люди почали цілеспрямовано вирощувати рис саме в Стародавній Індії, причому сталося це ще близько 9000 років тому. 

Найдавнішим з індійських міст вважається Варанасі, що розташоване в дельті річки Ганг. Достеменно невідомо, коли воно було засноване, але ряд свідчень вказує на те, що місту Варанасі вже приблизно 5 000 років. Це робить його одним з найдавніших міст не тільки Індії, а й усього світу. Втім, інші джерела стверджують, що вік цього міста дещо скромніший — приблизно 3 000 років. 

Протягом декількох століть перські царі здійснювали набіги на території королівств Стародавньої Індії, розграбовуючи їх і обкладаючи даниною. 

Археологічні знахідки свідчать, що в Стародавній Індії люди вміли виготовляти скло. 

19.05.2020

Тема: Ісламська  цивілізація.

Виникнення цивілізації вчені вважають найвищою точкою розвитку людського суспільства. Історики стверджують, що досягти подібного рівня можна, тільки пройшовши довгий тисячолітній шлях, що складається з кількох складних етапів розвитку. Тим цікавіше простежити історію ісламської цивілізації, яка вважається поряд з японської наймолодшою культурою Сходу. Багато фахівців називають швидкість її становлення справжнім феноменом, пояснень якому не можуть знайти досі. Варто мати на увазі, що коли ми говоримо про ісламську цивілізацію як про явище, необхідно розуміти, що під цим словосполученням розуміється певна спільність людей, об’єднана в першу чергу культурними традиціями. Саме даний факт вважається визначальним у швидкому розвитку і поширенні цієї культури по Аравійському півострову і країнам Європи. 

Культура ісламської цивілізації тісно пов’язана з виникненням самої молодої релігії на землі, адже вона стала базовим елементом і об’єднуючим фактором для різних народів, в подальшому сформували арабська держава, яка поширила свій вплив далеко за межі своєї колиски.

Цікаво, що іслам виник і розвивався під впливом християнства і іудаїзму. Ці дві релігійні течії, що здаються настільки відмінними між собою, несли ідеї єдиного Бога і відмови від язичницьких культів. Саме ці принципи іслам перейняв і трансформував в щось абсолютно нове і досить просте.

Примітно, що релігійні догми нової віри не вітали насильне насадження ісламу. Проте в арабській державі створювалися такі умови, перебувати в яких було зручно і комфортно тільки правовірним. Тому завойовані народи з легкістю відмовлялися від своєї віри і приймали іслам. У цьому факті історики бачать причину швидкого збільшення кількості послідовників цього релігійного культу і розростання самої ісламської цивілізації. Можна сказати, що цей нюанс є її характерною рисою і особливістю, яка відіграла важливу роль у становленні арабської держави.

Аравійський півострів до появи ісламу

Національним кістяком майбутньої ісламської цивілізації стали араби, причому здебільшого північні племена, що мали високий культурний рівень розвитку, знаючі писемність і володіють широкими знаннями в різних наукових галузях. Надалі європейське суспільство охоче переймало всі досягнення арабського світу, привнесені на їх землю ісламськими завойовниками.

Аравійський півострів на початку сьомого століття був населений великою кількістю різних племен. Вони були роз’єднані і часто вели короткочасні війни між собою. В основному арабські племена займалися скотарством, торгівлею та обслуговуванням караванів. Релігійні вірування арабів на той момент характеризувалися великою кількістю культів, у тому числі були широко поширені язичницькі вірування. Причому багато народів піддавалися впливу ззовні і брали іноземну релігію як свою власну.

Якщо розглянути віру арабських племен пильніше, то можна виділити найбільш впливові культи:

• фетишизм;
• тотемізм;
• астральні культи.

Також частина громад сповідали християнство чи іудаїзм. Паралельно існували народи, які дотримуються своїх традиційних культів, пов’язаних з поклонінням духам предків.

Особливе місце в житті бедуїнів Аравійського півострова займав чорний камінь Кааби. Цього релігійного символу поклонялися практично всі племена і в ісламі він зіграв далеко не останню роль.

Чорний камінь Кааби: що це таке

Сьогодні ця реліквія вважається головним орієнтиром для всіх мусульман світу. Адже здійснювати щоденні молитви вони повинні, повернувшись обличчям до Мекки, де і знаходиться чорний камінь.

А ось в сьомому столітті сюди приїздили вклонитися своїм богам практично всі арабські племена, расположившие свої святині поруч з чорним каменем, який вважається осколком метеорита. Ця реліквія вважалася загальноарабської, і за неї відповідав знатний рід Курейшитів. Поблизу Кааби були встановлені численні ідоли, навколо яких і збиралися прочани з різних частин Аравійського півострова.

Цікаво, що досі невідомо, що ж являє собою ця святиня. Мусульмани не допускають до неї науковців, так як вважають це оскверненням священного предмета. У період становлення ісламу Мухаммед, наказав знищити всіх ідолів, не наважився зачепити чорний камінь. Він оголосив про те, що тільки Аллах міг надіслати на землю цей камінь як символ свого розташування до людей і знак, про який необхідно пам’ятати кожній людині.

Примітно, що мечеті, зводяться сьогодні в різних куточках земної кулі, завжди орієнтовані на Мекку. А для того щоб віруючі, які подорожують по світу, завжди знали під час молитви, де знаходиться Кааба, в продаж випускаються спеціальні компаси і годинник, які орієнтовані на цю святиню.

Народження ісламу й ісламської культури

Засновником ісламу, а також основоположником арабської держави є Мухаммад, який походив з того самого роду Курейшитів, які відали святинею Мекки і допомагали паломникам, які приїжджали вклонитися їй.

Хлопчик дуже рано залишився без батьків і потрапив на виховання до свого дядька, який на той момент вважався главою роду. Мухаммад зростав досить незвичайним юнаком. Він не володів грамотністю і навіть не міг написати своє ім’я, але тим не менше мав неймовірний поетичний дар і вмів своїм красномовством переконувати цілі натовпи людей. Це допомагало йому продовжувати сімейну справу і успішно торгувати. Багато хто стверджував, що крім усього Мухаммад був наділений пророчим даром, який не раз рятував йому життя в процесі становлення арабської держави.

У сорок років до неграмотному чоловікові з’явився ангел, який подарував йому п’ять перших віршів Корану. В цей час Мухаммед перебував у печері і побачив аяти, написані на камені вогнем. Дивно, але до цього не має уявлення про грамоті чоловік зумів дуже легко прочитати тексти і вивчив їх напам’ять. Все викладене вище сталося шістсот десятого року. Саме в цей момент і виникла нова релігія, що стала надалі основою монотеїстичного арабської держави.

Релігія ісламської цивілізації

Як тільки Пророк отримав одкровення від ангела, він почав свої проповіді в колі близьких людей, тим самим закріплюючи релігійні догми нового вірування. Спочатку в своїх словах Мухаммад часто посилався на християнство і іудаїзм. Він розповідав, що Бог єдиний, тому всі пророки, які колись приходили на землю, були істинними і несли людям світло. Однак засновник ісламу уточнював, що раніше Господь не відкривав всіх одкровень людям і лише мусульмани можуть осягнути всю глибину істинної віри.

Так як всі основні принципи нової релігії ґрунтуються на передвизначення, то і сам термін «іслам» переводиться як «покірність». Мусульмани вважають, що все їх життя вже заздалегідь визначене і вони повинні просто слідувати за веліннями Аллаха, щоб показати себе істинно віруючими.

За три роки своїх проповідей Мухаммад зумів навернути в нову віру близько сорока чоловік, але після одного публічного виступу був змушений бігти в інше місто, де і створив сильну і потужну громаду, що базується на основних ідеях ісламу.

Арабське держава: початковий етап

Незважаючи на те, що громаду Пророка ще не можна було назвати повноцінною державою, багато істориків вважають, що саме в цей період відбулося народження ісламської цивілізації.

За кілька років Мухаммад зумів навернути в свою віру всі племена Медіни і створив правила, за якими жили абсолютно всі члени громади. Пророк заборонив їм сварки, запровадив щоденні служіння Богу, навчив людей допомагати один одному і постановив, що оголосити війну можна тільки заради однієї спільної мети. Він ввів податки на користь бідних, вдів і сиріт.

Через кілька років після виходу в Медину Пророк повернувся до Мекки і був визнаний там. Він організував кілька походів у сусідні регіони, щоб і інші племена прийняли іслам. Через двадцять два роки після заснування ісламу Мухаммед помер від лихоманки, заклавши основи арабської держави, яке незабаром стало одним з найсильніших на Сході.

П’ять стовпів ісламу

Історики стверджують, що після смерті Пророка його спадкоємці, які отримали посаду халіфів, внесли деякі зміни в основи ісламу. Але саме це і дозволило арабської цивілізації знайти небувалу міць. Справа в тому, що Мухаммад прописав обов’язки, які повинен виконувати кожен віруючий:

• віра в єдиного Бога;
• п’ятиразовий намаз;
• милостиня на користь бідних;
• дотримання посту в священний місяць;
• паломництво в Каабу.

Ще при житті Пророка ці правила були відомі, однак халіфи додали ще одне – мусульмани повинні вести священну війну з кожним невірним і звертати його в свою релігію будь-якою ціною. Мухаммад вважав, що люди можуть прийти до ісламу лише шляхом миру і пояснень, але його наступники надихали мусульман на постійні завоювання, які були вигідні всім сторонам. Загиблі, згідно релігії, потрапляли в рай, а ті, що залишилися в живих отримували значну частку видобутку. Саме подібна практика дозволила ісламської цивілізації швидко поширитися і вийти за межі Аравійського півострова.

Розквіт арабської держави

Практично за сто років мусульмани змогли неймовірно розширити свої кордони. В результаті військових походів молода ісламська цивілізація в середні століття легко захопила Сирію, Єгипет, Персію та інші країни Африки. Їй вдалося дійти до Кавказу та Індії, а в першій чверті вісімнадцятого століття мусульмани оволоділи Іспанією.

На всіх територіях здійснювалася ісламізація місцевого населення. Найчастіше це проводилося шляхом змішаних шлюбів. До того ж приймати іслам було вигідно, адже правовірні завжди платили в казну менший податок. Завдяки подібних хитрощів ісламська цивілізація міцно вкоренилася на всіх захоплених територіях.

Але імперія, що виникла в найкоротші терміни, не змогла протриматися довго. І цьому сприяли економічні та політичні передумови.

Розпад мусульманського Халіфату

Незважаючи на те що халіфи змогли створити досить стійку модель управління державою, що опирається на сильну централізовану владу, армію та релігійні догми, вони не зуміли остаточно позбутися від впливу місцевих правителів, які розпочали боротьбу за владу. В результаті у чотирнадцятих-п’ятнадцятих століттях на місці колись могутньої імперії виникло декілька інших не менш сильних держав. Приміром, Османська імперія вважала себе головною спадкоємицею Халіфату.

Цікаво, що навіть розвал великого арабського держави не зміг знищити його культуру. Більш того, ісламські цінності і традиції з ще більш посиленим посилом кинулися в різні країни світу.

Культурна спадщина Халіфату

Мало хто пам’ятає, що саме завдяки мусульманам Європа отримала уявлення про повноцінну освіту і багатьох науках. Саме арабські вчені стали джерелом інформації з медицини, географії, і філософії. Ісламські поети вражали уяву недосвідчених дам своїми запаморочливими творами, швидко увійшли в моду. А формування головних ісламських догматів супроводжувалося відкриттями в галузі фізики, хімії і астрономії.

Можна сказати, що ісламська цивілізація внесла неоціненний внесок у розвиток європейської науки і культури, які перейняли все найкраще з арабського світу.                            

15.05.2020
Роботу необхідно виконати до 20 травня.

Код доступу 401744

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

14.05.2020

Тема: Індійська цивілізація.

Історія стародавньої Індії

Як ми вже знаємо, найдавніша індійська цивілізація, що отримала назву хараппської або протоіндійської була відкрита археологами на початку минулого ХХ століття. Перед здивованими очима вчених постала яскрава культура, з розвиненими містами, будинками, обладнаними водопроводом (це в той час коли в Європі народ ще в печерах місцями жив), розвиненими ремеслами, торгівлею і мистецтвом. Першим було розкопане старовинне індійське місто Хараппа, яке і дало назву цій цивілізації, потім Мохенджо-Даро і безліч інших стародавніх поселень того часу.

Територія стародавньої Індії того давнього періоду розташовувалася по долині річки Інду і його приток, і неначе намистом охоплювала східне узбережжя Аравійського моря на території сучасної Індії та Пакистану.

Карта стародавньої Індії.

Походження Стародавньої Індії досі є предметом дискусій істориків та археологів. Між ними немає згоди з приводу того, чи мала давня протоіндійська цивілізація місцеві корені, або ж була занесена з сусідньої Месопотамії, з якою до речі велася інтенсивна торгівля.

Так чи інакше, але більшість вчених вважає, що протоіндійська цивілізація сформувалася з місцевих ранніх землеробських культур, які існували в родючій долині річки Інд. Та археологічні знахідки підтверджують цю точку зору, так як в долині Інду археологами виявлено багато найдавніших землеробських поселень, які датуються VI—IV тисячоліттями до н. е.

Родюча долина Інду, сприятливий клімат, великі поклади кремнію, що забезпечував сировину для виготовлення матеріалів, все це сприяло тому, що незабаром ці землі стали однією з перших колисок найдавнішої цивілізації людства.

Про ранню сторінку староіндійської історії, ми, на жаль, сказати не можемо, так як з цього періоду до нас не дійшло ніяких письмових джерел, єдине, завдяки чому ми можемо судити про життя давніх індійців, це археологічні знахідки. З цієї причини ми можемо багато сказати про культуру стародавньої Індії, про те яким у них був побут, господарство, але практично нічого не знаємо, наприклад, які царі правили стародавньою Індією, які там були закони, чи вели вони війни і так далі.

Занепад індійської цивілізації

Історичною загадкою залишаються і причини занепаду стародавньої протоіндійської цивілізації. Але, що ми можемо сказати з археологічних джерел, це те, що криза трапилася не стрімко, а відбувалася поступово. Поступово пустіли стародавні міста Хараппа і Мохенджо-Даро, споруди закидалися, скорочувалися ремісничі виробництва, прийшла в занепад торгівля. Все рідше використовувався метал.

Щодо причин такого занепаду є кілька гіпотез, одна з них, каже, що все це було викликано змінами в екології, зміни русла річки Інду внаслідок сильного землетрусу, що призвело до повенів, зміна у напрямку мусонів, невідомі раніше хвороби та епідемії, сильна засуха.

І останньою краплею, що спричинила падіння хараппської цивілізації, стало вторгнення кочових племен – аріїв, що прийшли в Індію з середньоазіатських степів. З-за внутрішніх негараздів хараппські міста не змогли протистояти прибульцям, і незабаром були завойовані ними. Поступово арії перемішалися з місцевим населенням, і їх суміш утворила сучасний індійський народ.

Культура стародавньої Індії

Хараппська культура стародавньої Індії була дуже просунутою, як для того часу, про що говорить, хоча б наявність високо розвинених міст, що мали прямі вулиці. Будинки будувалися з сирцевої цегли і навіть були обладнані водопроводом. Серед будинків стародавнього індійського міста обов’язково були громадські зерносховища, в самому місті знаходилися квартали різних ремісників. Зокрема стародавні індійці були вмілими гончарами, їх художньо розписаний глиняний посуд користувався попитом і далеко за межами самої Індії.

Руїни стародавнього індійського міста.

В навколишніх селах вирощували ячмінь і пшеницю, розводили овець і кіз. Трохи пізніше стали садити фінікові пальми, сіяти жито, вирощувати рис і бавовну.

Мистецтво стародавньої Індії

Стародавні індійці були вельми творчими людьми, але найбільших успіхів вони досягли в архітектурі і скульптурі. Правда, на жаль, до наших часів дійшло набагато більше пізніх творів індійського мистецтва, ніж з найдавнішого періоду Індії, харапської цивілізації.

Давньоіндійська скульптура.

Що ж стосується порівняно більш пізнього індійського мистецтва, то воно знаходиться під дуже сильним впливом релігії стародавньої Індії, як буддизму, так і індуїзму. Зображення Будди і багатьох індійських божеств і донині збереглися на багатьох старовинних індійських храмах, настінних розписах.

Релігія стародавньої Індії

Індія стала батьківщиною для однієї з трьох світових релігій – буддизму, хоча як це не парадоксально, сама буддизм не прийняла, залишившись вірною своїй споконвічній релігії – індуїзму. Буддизм же, зародившись в Індії поширився по всіх навколишніх країнах.

Індуїзм, традиційна релігія Індії, має глибокі корені, так як йде до нас з найдавніших часів індійської історії, по суті, він являє собою суміш вірувань стародавніх індійців харапської цивілізації та прибульців-аріїв. Змішавшись з місцевим населенням, арії грунтовно змішали і релігію стародавньої Індії.

В основі індуїзму лежить віра в безліч різних богів, причому богів в індуїзмі так багато, що навіть самі індуси не можуть точно назвати їх кількість. Так в кожному індійському селі може бути свій місцевий бог-покровитель. А ще боги стародавньої Індії діляться на два великі угруповання: сури та асури, які в деяких індійських міфах протистоять один одному, а в деяких міфах асури і зовсім не боги, а більше демони, що протистоять божественним сурам. У цьому божественному протистоянні індуїстських богів можна побачити відгомони реального протистояння двох культур, арійської, і хараппської (протоіндійської).

Сури та асури.

І, тим не менш, в божественному різноманітті богів індуїзму можна виділити кілька головних богів, яких шанують всі індуси, це:

• Брахма – Бог-творець, згідно з індуїзмом, саме Брахма є творцем всього сущого.
• Шива – бог-руйнівник. Якщо Брахма, це такий собі божественний олівець, то Шива – ластик, відповідальний за руйнування, в тому числі і за руйнування всього поганого.
• Вішну, верховний бог-спостерігач, саме слово «Вішну» перекладається з санскриту як «всеосяжний». Є охоронцем світобудови і всього сущого. Також стежить за своїми божественними колегами Брахмою та Шивою, за тим, щоб один з них не перестарався у своєму творінні, а другий – в своєму руйнуванні.

Цікаві факти про стародавню Індію

• Крім індуїзму і буддизму Індія є батьківщиною для величезного числа різних філософсько-релігійних вчень. Тому Індію часом називають «країною тисячі релігій».
• Саме із стародавньої Індії до нас прийшли шахи, йога, чай (за легендою, індійський монах медитував під чайним деревом, біля нього лежала чаша з водою, і з дерева в чашу випадково впав листок, спробувавши чашу з водою і чайним листком, монах прийшов в подив від смачного напою, так і з’явився чай).
• Серед наук в стародавній Індії особливий розвиток отримала математика, а давньоіндійські математики першими винайшли десяткову систему числення, цифру 0, правила вилучення квадратних і кубічних коренів, а також з великою точністю розрахували число «Пі».
• Не менш майстерними були і давньоіндійські астрономи, які вміли визначати фази Місяця без телескопа.
• Індія є одним з осередків зародження писемності, особливо популярним став індійський санскрит, на якому писали індійські вчені і жерці – брахмани. Однак розвиток писемності в стародавній Індії почалося вже в після харапський період, з приходом аріїв.

12.05.2020

Тема: Китайська цивілізація.

Виникнення цивілізації стародавнього Китаю припадає на другу половину І тисячоліття до н. е. В ті далекі часи Китай являв собою давню феодальну державу, яке іменувалася Чжоу (по імені правлячої династії). Потім держава Чжоу в результаті смут розпалася на кілька дрібних царств і князівств, які безперервно боролися один з одним за владу, території і вплив. Самі китайці цей древній період своєї історії називають Чжаньго – епохою воюючих царств. Поступово виділилося сім основних царств, які поглинули всі інші: Цинь, Чу, Вей, Чжао, Хань, Ци і Янь.

Незважаючи на політичну роздробленість, китайська культура і цивілізація активно розвивалася, з’являлися нові міста, розквітали ремесла і сільське господарство, а залізо прийшло на зміну бронзі. Саме цей період можна сміливо назвати золотим століттям китайської філософії, так як саме в той час жили знамениті китайські мудреці Лао-Цзи і Конфуцій, на яких ми зупинимося детальніше трохи пізніше, а також їх численні учні та послідовники (наприклад, Чжуан-Цзи) які також збагатили світову скарбницю мудрості своїми думками і працями.

Знову-таки, незважаючи на те, що китайська цивілізація складалася в той період з семи роздроблених царств, вони мали загальну сутність, одну мову, одну традицію, історію, релігію. І незабаром одному з найсильніших царств – Цинь під управлінням суворого і войовничого імператора Цинь Шихуанді вдалося завоювати всі інші царства, знову об’єднати стародавній Китай під прапором єдиної держави.

Правда династія Цинь правила об’єднаним Китаєм всього лише 11 років, зате це десятиліття було одним з найблискучіших в китайській історії. Реформи, що проводилися імператором, торкнулися всіх сторін китайського життя. Що ж це були за такі реформи стародавнього Китаю, що так вплинули на життя китайців?

Перша з них була земельна реформа, яка завдала нищівного удару по общинному землеволодінню, вперше землі стали вільно купуватися і продаватися. Другою була адміністративна реформа, яка всю китайську територію розділила на адміністративні центри, вони ж повіти (сян), на чолі кожного такого повіту стояв державний чиновник, який своєю головою відповідав перед імператором за порядок на своїй території. Третьою важливою реформою була податкова реформа, якщо раніше китайці платили земельний податок – десятину від врожаю, то тепер плата стягувалася в залежності від оброблюваної землі, що дало державі щорічний постійний дохід незалежно від неврожаю, посухи і т. д. Всі ризики пов’язані з неврожаями лягали тепер на плечі землеробів.

І без сумнівів найважливішою в ті неспокійні часи була військова реформа, яка, втім, передувала об’єднанню Китаю: спершу циньське, а потім і загальне китайське військо було переозброєне та реорганізоване, в нього були включені кіннота, бронзову зброю замінили залізною, довгий верховий одяг воїнів був замінений коротким і більш зручним (як у кочівників). Солдати були розділені на п’ятірки і десятки, пов’язані один з одним системою кругової поруки, ті хто не виявляв належної мужності піддавався суворому покаранню.

Приблизно так виглядали давньокитайські воїни, теракотова армія Цинь Шихуанді.

Власне ці заходи реформатора Цинь Шихауанді допомогли зробити циньську армію однією з найбоєздатніших в стародавньому Китаї, перемогти інші царства, об’єднати Китай і перетворити його в найсильнішу державу на Сході.

На зміну династії Цинь прийшла нова династія Хань, яка зміцнила справу своїх попередників, розширила китайські території, поширила китайський вплив на сусідні народи, від пустелі Гобі на півночі до гір Паміру на заході.

Карта стародавнього Китаю в епоху Цинь і Хань.

Час правління династія Цинь і Хань – період найбільшого розквіту давньокитайської цивілізації і культури. Сама династія Хань проіснувала до II століття до н. е. і також розпалася в результаті чергових смут, епоха китайської могутності знову змінилася епохою занепаду, на зміну якій знову приходили періоди злету. Після падіння Хань в Китаї настала епоха троєцарства, потім до влади прийшла династія Цзінь, потім династія Суй і ще так багато разів одні імператорські китайські династії змінювали інші, але всі вони так і не змогли досягти того рівня величі, який був за давніх часів династій Цинь та Хань. Проте, Китай завжди переживав найстрашніші кризи і смути історії, немов птах Фенікс, відроджуючись з попелу. Та й в наш час ми спостерігаємо черговий зліт китайської цивілізації, адже навіть цю статтю ви напевно читаєте на комп’ютері або телефоні або планшеті, багато деталей якого (якщо не всі) зроблені, звичайно ж у Китаї.

Культура стародавнього Китаю

Китайська культура надзвичайно багата і багатогранна, вона багато в чому збагатила світову культуру. І найбільший внесок тут на наш погляд це винахід китайцями паперу, який в свою чергу активно вплинув на розвиток писемності. В ті часи, коли предки багатьох європейських народів ще жили в напівземлянках і про писемності навіть помислити не могли, китайці вже створювали великі бібліотеки з працями своїх вчених мужів.

Технологія писемності стародавнього Китаю також пройшла чималу еволюцію і з’явилася ще до винаходу паперу, спочатку китайці писали на бамбуці, для цього стовбури бамбука розщеплювалися на тонкі дощечки і на них чорною тушшю наносилися ієрогліфи зверху вниз. Потім скріплювали їх шкіряними ремінцями по верхньому і нижньому краю, і виходило бамбукове полотнище, яке можна було легко згорнути в рулон. Такою була давньокитайська книга. Поява ж паперу дозволила значно здешевити книжкове виробництво, а самі книги зробити доступними для багатьох. Хоча, зрозуміло, звичайні китайські селяни в ті часи так і залишалися неписьменними, зате для державних чиновників і тим більше аристократів грамотність, а також володіння мистецтвом письма, каліграфією було обов’язковою вимогою.

Гроші в стародавньому Китаї, як і в інших цивілізаціях, спершу були у вигляді металевих монет, правда, в різних царствах ці монети могли мати різну форму. Проте, з часом саме китайці першими, правда, вже в більш пізню епоху стали використовувати паперові гроші.

Про високий рівень розвитку ремесел в Стародавньому Китаї ми знаємо з праць китайських ж письменників тих часів, так вони розповідають нам про давньокитайських ремісників самих різних спеціальностей: ливарниках, теслях, майстрів ювелірної справи, зброярів, ткачів, фахівців з кераміки, будівельників дамб і гребель. Причому кожна китайська область славилася своїми майстрами.

Активно в Стародавньому Китаї розвивалося кораблебудування, про що свідчить модель 16 весільного човна, джонки, яку виявили археологи.

Так виглядає давньокитайська джонка.

Отже, стародавні китайці були хорошими мореплавцями і в цій справі вони могли б навіть потягатися з європейськими вікінгами. Часом китайці, також як і європейці робили справжні морські експедиції, найбільш грандіозною з яких є плавання китайського адмірала Чжен Хе, саме він першим з китайців доплив до берегів східної Африки і побував на аравійському півострові. Для орієнтації в морських подорожах китайцям допомагав компас, винайдений ними ж.

Філософія стародавнього Китаю

Філософія стародавнього Китаю стоїть на двох стовпах: даосизмі і конфуціанстві, в основі яких стоять два великих вчителі: Лао-Цзи і Конфуцій. Ці два напрямки китайської філософії гармонійно доповнюють один одного. Якщо конфуціанство визначає моральну, етичну сторону суспільного життя китайців (стосунки з іншими людьми, повагу до батьків, служіння суспільству, належне виховання дітей, благородство духу), то даосизм являє собою скоріше релігійно-філософське вчення про те, як досягти внутрішньої досконалості і гармонії із зовнішнім світом і одночасно з самим собою.

Не роби іншим людям, того, чого не хочеш, щоб вони робили тобі. – Конфуцій.

Допускаючи злобу велику – знаходиш надлишок злоби. Заспокоюєшся – творячи благо. – Лао-Цзи.

Ці рядки двох великих китайських мудреців на наш погляд відмінно передають суть філософії стародавнього Китаю її мудрість для тих, у кого є вуха (іншими словами це коротко найголовніше з неї).

Релігія стародавнього Китаю

Давньокитайська релігія багато в чому пов’язана з китайською філософією, її моральна складова йде з конфуціанства, містична з даосизму, і також багато запозичене з буддизму, світової релігії, яка в V столітті до н. е. з’явилася в сусідній Індії.

Буддійський місіонер і монах Бодхідхарма (він же засновник легендарного монастиря Шао-Лінь) за легендою першим приніс буддійське вчення на територію Китаю, де воно потрапило на сприятливий грунт і розквітло пишним цвітом, у чомусь придбавши китайський колорит від синтезу з даосизмом та конфуціанством. З тих пір буддизм став третьою невід’ємною складовою релігії Китаю.

Буддизм також дуже добре вплинув і на розвиток освіти у стародавньому Китаї (буддійським ченцем міг стати і простолюдин, а будучи ченцем вже потрібно було вчитися грамотності та письму). Багато буддійських монастирів одночасно ставали справжніми науково-культурними центрами того часу, де вчені ченці займалися переписуванням буддійських сутр (створюючи при цьому великі бібліотеки), навчали грамоті людей, ділилися з ними своїми знаннями і навіть відкривали буддійські університети.

Буддійський монастир Шао-Лінь, саме звідси беруть свій початок східні єдиноборства.

Багато китайських імператорів протегували буддизму, вносячи щедрі пожертвування монастирям. У якийсь момент стародавній Китай став справжнім оплотом буддійської релігії, і вже звідти буддійські місіонери рознесли світоч вчення Будди в сусідні країни: Корею, Монголію, Японію.

Мистецтво стародавнього Китаю

Релігія давнього Китаю, особливо буддизм, багато в чому вплинула і на його мистецтво, так як багато творів мистецтва, фрески, скульптури були створені саме буддійськими ченцями. Але крім цього в Китаї сформувався особливий і своєрідний стиль живопису, в якому велика увага приділяється пейзажам, опису краси природи.

Як, наприклад ця картина китайського художника Ляо Сонгтана, написана в споконвічно китайському стилі.

Архітектура стародавнього Китаю

Багато старовинних китайських споруди, створені талановитими архітекторами минулого, і донині викликають наше захоплення. Особливо вражають уяву розкішні палаци китайських імператорів, які, перш за все, повинні були акцентувати увагу на високому положенні імператора. У їх стилістиці в обов’язковому порядку присутня велич і пишність.

Палац китайського імператора, Заборонене місто, Пекін.

Палаци китайських імператорів складалися з двох секцій: парадної або офіційної, і повсякденної або житлової, де проходило приватне життя імператора та його сім’ї

Буддійська архітектура в Китаї представлена численними прекрасними пагодами і храмами, побудованими з китайською пишністю і величчю.

Китайська пагода.

Буддійський храм.

Цікаві факти про стародавній Китай

• Стародавній Китай – батьківщина футболу, так вважають китайські історики, оскільки ця гра в м’яч згадується ще в давніх китайських хроніках, які відносяться до 1000 року до н. е.
• Саме китайці були одними з перших винахідників календаря, так приблизно в 2000 році до н. е. вони стали використовувати місячний календар, в основному для сільськогосподарських робіт.
• Здавна китайці шанують птахів, причому найбільшою повагою користуються фенікс, журавель і качка. Фенікс уособлює імператорську владу і силу. Журавель символізує довголіття, а качка – сімейне щастя.
• У стародавніх китайців було законним багатоженство, але звичайно за умови, що чоловік досить багатий, щоб утримувати кількох дружин. Що ж стосується китайських імператорів, то часом в їх гаремах були тисячі наложниць.
• Китайці вірили, що під час занять каліграфією відбувається вдосконалення душі людини.
• Велика Китайська стіна, грандіозний пам’ятник китайського будівництва входить в книгу рекордів Гіннеса по багатьом параметрам: це єдина будівля на землі, яку видно з космосу, її будували 2000 років – з 300 року до н. е. до 1644 року, і при її будівництві загинуло більше людей, ніж де-небудь ще.

05.05.2020

Тема: Стародавні цивілізації.

Мабуть, кожного з нас в школі зацікавлювали розповіді вчителя історії про стародавні народи і цивілізації. Десятки століть тому люди любили, народжували дітей, воювали, вбивали, і все заради того, щоб через багато років археологи знайшли кілька цеглин і керамічних черепків.Збережені до наших днів руїни прекрасних палаців і храмів, які не тільки нагадують нам, що ніщо не вічне, але й змушують замислитися: а з чого складатиметься культурний шар нашого часу, коли до нього дістануться майбутні вчені? З планшетів і смартфонів?

Вашій увазі представлено Десять стародавніх  цивілізацій, культура яких практично втрачена, але сам факт, що ми про них все ж знаємо, вселяє оптимізм. Можливо, і наш час будуть пам’ятати, тільки не хотілося б, щоб про культуру рубежу XX-XXI століть археологи майбутнього судили тільки за залишками актуального мистецтва.

1. Майя

Класичний приклад цивілізації, більша частина спадщини якої безповоротно загублена. Дивовижно красиві палаци й цілі міста колись могутнього народу, що населяв півострів Юкатан (територія сучасної Мексики, Белізу та Гватемали), зараз практично зруйновані або поглинені джунглями.Розквіт цивілізації майя припав на перше тисячоліття нашої ери: вони створили складний календар, вигадали писемність і математичні формули, розробили інженерні конструкції, що дозволяли їм будувати величезні піраміди і багатоступінчасті системи зрошення сільськогосподарських угідь.Поступове згасання цивілізації почалося близько 900-го року, тобто задовго до візиту Христофора Колумба на американський континент. Історики досі точно не знають, що послужило причиною втрати колишньої могутності і загибелі майя, проте, за деякими версіями, винні міжусобні війни і погіршення клімату, через що почався голод, і майя були змушені покинути свої міста.

2. Індська цивілізація

Одну з найбільших цивілізацій давнини називають також Хараппською (місто Хараппа було одним з її центрів). Число жителів долини річки Інд у період розквіту цивілізації досягало 5 млн осіб – близько 10% від загального населення світу на той час.

Хараппці могли похвалитися розвиненою металургією, монументальною архітектурою, скульптурою, живописом і унікальною писемністю, яка, до речі, досі не розшифрована. Індський народ активно торгував з Месопотамією, Шумером, Аравією та державами Середньої Азії.Високий рівень культури і промисловості не врятував Хараппську цивілізацію від загибелі: приблизно 3,5 тисячі років тому велика частина населення долини перемістилася на південний схід, залишивши величезні міста з широкими проспектами, багатоповерховими будинками і системою водопроводу.Найбільш ймовірною причиною відходу хараппців з насидженого місця вважається погіршення природних умов. Протягом декількох століть переселенці втратили практично всі досягнення предків, а останні носії хараппської культури були знищені вторгненням аріїв.

3. Острів Пасхи

Заселення острова почалося, за деякими даними, близько 300-го року нашої ери, перші жителі прибули зі Східної Полінезії на величезних човнах, які дозволяли долати величезні відстані.До приходу на Рапа-Нуї (місцева назва острова) європейців тут проживало два племені: «довговухих», які створили знамениті статуї моаї, і «коротковухих», які фактично були у становищі рабів. У XVI-му столітті «коротковухі» підняли повстання, в результаті якого практично всі представники панівного народу були знищені, а їх культура і писемність швидко пішли в занепад.Зараз про цивілізацію стародавніх рапануйців практично нічого невідомо. На думку вчених, період її розквіту був зовсім недовгим і закінчився з вирубкою лісів близько 1200 го року, після чого населення острова почало скорочуватися – більшість перебралися на інші острови, а решту знищили «коротковухі».

4. Чатал-Гююк

Чатал-Гююк – одне з найдавніших міст світу: його історія почалася більше 9500 років тому. Місто було частиною досить розвиненої неолітичної цивілізації, яка існувала на території сучасної Туреччини.

Від більшості інших поселень того періоду Чатал-Гююк відрізняє унікальна архітектура: в місті не було вулиць у сучасному розумінні цього слова, будинки будувалися впритул один до одного, а входили в них через дах. Жителі займалися землеробством і тваринництвом, вирощували пшеницю і бобові, збирали горіхи і фрукти. Більшість знарядь праці вони виготовляли з обсидіану, причому забезпечували ними й інші поселення.Чатал-Гююк для свого часу був справжнім мегаполісом – його населення налічувало близько десяти тисяч людей, а археологічні знахідки свідчать про складний суспільно-політичний устрій міста і розвинену культуру. Що змусило жителів покинути місто з більш ніж 2000-річною історією, невідомо.

5. Кахокія

Розташовані на території американського штату Іллінойс кургани Кахокії – все, що залишилося від цивілізації індіанців, що існувала тут задовго до приходу європейців. Кахокія довгий час була найбільшим містом Північної Америки, її площа становила більше 15-ти кв. км, а кількість населення досягала 40 тисяч.109 курганів, що збереглися до нашого часу – частина церемоніального комплексу, де проводилися різні релігійні свята. У центрі комплексу розташований знаменитий чотириярусний Монахів курган, розміри якого дійсно грандіозні – 28 метрів у висоту і 290 метрів в довжину.Деякі археологічні знахідки свідчать про те, що індіанці з берегів Міссісіпі були прекрасними художниками, скульпторами та архітекторами. Вони створювали прикраси з міді і черепків, прикрашали стіни храмів майстерним орнаментом і зображеннями богів і навіть розробили складну систему зрошення полів, в якій використовувалися води річок Міссісіпі та Іллінойс.Близько 1200-го року жителі почали залишати місто. На думку деяких вчених, через страхітливу ​​антисанітарію довкілля, яка стала причиною численних епідемій та голоду.

6. Гебеклі-Тепе

Храмовий комплекс Гебеклі-Тепе був побудований, імовірно, близько десяти тисяч років до нашої ери. Це одна з найзагадковіших споруд давніх епох – про нього практично нічого невідомо.

«Пузатий пагорб» (саме так перекладається назва археологічної пам’ятки) знаходиться на південному сході сучасної Туреччини. Навколо «Пагорбу» не знайдено жодних слідів поселення, тому історики вважають, що він служив основною релігійною спорудою місцевим кочовим племенам. Швидше за все, у храмі постійно жили кілька служителів культу, а кочівники приходили сюди для проведення обрядів і ритуалів.Храм побудований у формі концентричних кіл, поверхня його колон прикрашена рельєфними зображеннями тварин і людей. В даний час вивчено лише близько 5% території комплексу, тому археологам ще належить відповісти на багато питань, головні з яких – який народ його створив і кому молилися в цьому храмі.

7. Ангкор

Ангкор-Ват – одна з найзнаменитіших пам’яток Камбоджі, проте не всі знають, що храмовий комплекс колись був частиною величезного міста Ангкор, столиці кхмерської імперії. Розквіт Ангкора припав на 1000-1200 роки нашої ери, а кількість його населення, за деякими оцінками, досягала одного мільйона – ймовірно, у свій час це було найбільше місто світу.Існують різні версії щодо того, чому місто занепало – від війни до стихійного лиха. Велика частина руїн, що є чудовими зразками індуїстської архітектури, заросла джунглями, що ускладнює їх дослідження.

8. Фірузкух

Чудовий Джамський мінарет – єдина вціліла до нашого часу споруда міста Фірузкух («Бірюзова гора»), столиці імперії Гурідів, до складу якої входили території сучасного Афганістану, Пакистану та Ірану.

Мінарет побудований в кінці XII-го століття на честь перемоги султана Гіяз-ад-Діна над газневидами і був одним з головних культових споруд міста, проте всього через кілька десятиліть військо Чингісхана стерло Фірузкух з лиця землі, і про мінареті надовго забули.На жаль, через важкодоступність пам’ятника і нестабільність суспільної ситуації в Афганістані археологи досі не можуть розпочати повноцінні розкопки в цій місцевості. Нещодавно фахівці забили тривогу: повені та землетруси можуть зруйнувати мінарет, тому в терміновому порядку розробляється система заходів щодо його зміцнення та відновлення, адже це єдиний у своєму роді зразок середньовічної культури Гурідів.

9. Ния

Більше 1,5 тисяч років тому Ния була квітучим оазисом, в якому зупинялися на відпочинок каравани, що йшли по Великому Шовковому шляху, хоча здогадатися про це важко – зараз тут пустеля, посеред якої розташувалося невелике селище Ния, що входить до складу Сін’цзян-Уйгурської автономної області Китаю.Пустеля надійно сховала руїни дерев’яних будинків, храмів і палаців, тому про існування тут величезного міста довгий час ніхто не підозрював. Ния стала справжньою скарбницею для археологів: тут знайдені сліди безлічі культур і народів, яких пов’язував між собою Шовковий шлях. У місто тисячами прибували купці, вчені, паломники і всілякі авантюристи, що перетворили його в киплячий котел, в якому «варилися» цивілізації Китаю, Європи, Африки та Центральної Азії.Поступово Шовковий шлях втратив своє значення: торговці все частіше обирали морські подорожі, тому Ния занепала. Зараз залишки цього унікального культурно-історичного поселення ретельно вивчають археологи.

10. Поселення на Набта-Плайя

Важко повірити, але на території сучасної Сахари колись жив народ з високорозвиненою культурою і наукою – про це свідчать залишки стародавньої обсерваторії, яка, імовірно, була побудована 7-6,5 тисяч років до нашої ери.Жителі поселення на березі озера Набта-Плайя вміли обпалювати і розписувати кераміку, займалися скотарством і землеробством.Астрономічна споруда, яка на тисячу років старша за Стоунхендж, дозволяла мешканцям цих місць визначати день літнього сонцестояння, за яким кожен рік слідував розлив озера – так вони дізнавалися, що пора переселятися на «зимові квартири». Як і багато інших стародавніх міст, поселення на озері Набта-Плайя погубив клімат – поступово він ставав все більш посушливим, і, врешті-решт, люди покинули ці місця.

28.04.2020

Тест з історії давніх словян (виконати до 3 травня)

Код доступу 227507

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

23.04.2020

Тема: Розвиток слов’янських племен у процесі розселення. Анти і склавини на теренах України. 

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження   якого до сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II—І тис. до Н. X.). Вперше про слов'ян згадують римські автори І—II ст. після Н. X., а з VI ст. про них дещо ширше говорять візантійські історики. Готський хроніст Йордан повідомляє, що слов'яни походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Тобто на межі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота. Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

Певний час анти межували з готами, які проживали в причорноморських степах у II—IV ст. Відносини між обома народами мали нестабільний характер: спільні воєнні заходи чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією. В IV ст. у володіння Готського королівства вторглися гуни, які вийшли з Центральної Азії. Вони не загрожували

Антському об'єднанню і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з готами. В результаті останні були розгромлені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни.

Упродовж другої пол. V — сер. VI ст. політичну ситуацію в Європі багато в чому визначали відносини між Антським державним об'єднанням та Візантією. Особливо це виявилося у т.зв. Балканських війнах, які анти разом із близькими до них склавинами, вели за сфери впливу на Придунайській рівнині та на Балканах. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавинів завадила нова хвиля завойовників із Центральної Азії — авари. Заснувавши в Трансільванії свою державу — Аварський каганат та підкоривши склавинів, вони розпочали наступ на антів, який завершився поразкою останніх. Проукраїнське Антське об'єднання розпалося і з 602 р. вже не згадувалося давніми авторами. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

Протягом VII ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. У VIII—IX ст., згідно з "Повістю временних літ" літописця Нестора, на території сучасної України проживали такі племена: поляни, які заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. Найуспішніше етнічна консолідація проукраїнських племен відбувалася у Середньому Подніпров'ї, де головну роль відігравали племена полян. Наприкін. VI — VII ст. вони заснували нове державне утворення — Полянський племінний союз. Його очолював напівлегендарний князь Кий, котрий заклав Київ.

До полян тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. У VII ст. всі вони почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді називали Руссю. Наприкін. VIII — у першій пол. IX ст. на їхніх теренах утворилося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля.

Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Переважала перелогова система, використовувалися дво- і трипілля. 

Традиційним для праукраїнців було тваринництво. Розводили переважно велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Значну роль у господарстві відігравали ремесла, які поступово зосереджувалися у городищах, що переростали в міста. Найрозвинутішими були залізо-добування та металообробка. Поширення набули ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри, виробництво прикрас тощо. Серед промислів виокремлювалися мисливство, рибальство, бортництво, збиральництво.

Певного рівня досягла торгівля, передусім зовнішня. Вивозили рабів, зерно, хутра, шкіри, віск, мед, а ввозили вина, вироби зі скла, прикраси тощо.

Основою ідеологічної сфери давніх слов'ян була язичницька міфологія, яка становила цілісну систему уявлень про світ і місце людини в ньому. Наші предки обожнювали природу в усіх її виявах. Навіть новий рік починався у березні, коли вона пробуджувалася.

Провідне місце в язичницькому пантеоні посідали божества, пов'язані з аграрним культом: Даждь-бог — бог Сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітру, Род — бог природи та землеробства, Велес — бог худоби та ін. Існували язичницькі культові споруди — храми, капища, требища, де служили жерці" яких називали волхвами.

Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави — Київської Русі.

Завдання: Опрацювати параграф 54.

21.04.2020

Тема: Походження (витоки) слов’янських народів

Давні слов'яни – група племен, які належали до індоєвропейської спільності – предки сучасних слов’янських народів Східної, Центральної і Південної Європи.

Слов'яни – велика група європейських народів, об'єднаних близькістю мов і спільним походженням. У мовному відношенні усталений поділ на східних (українці, білоруси, росіяни), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (болгари, македонці, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці, серби). Слов'янські мови належать до індоєвропейської мовної сім'ї.

Велике переселення народів – грандіозні етнічні переселення, які відбулися в Європі у 4–6 ст. Спричинене гунською навалою Велике переселення народів викликало утворення ряду варварських королівств – ґотів, вандалів, бургундів, франків, лангобардів та інших. Велике розселення народів призвело і до так званого Великого розселення слов'ян.

Велике розселення слов’ян відбулося в Європі у 6–7 ст., коли слов’янські племена з’являються у Подунав’ї, у глибинних районах Балканського півострова – на півдні, на заході доходять до Ельби та балтійського узбережжя; на північному сході заселяють верхів’я Дону й Волги. Внаслідок Великого розселення слов’ян був започаткований поділ слов’ян на етнічні групи, що започаткував формування сучасних слов’янських народів.

1. Речові слов’янські пам’ятки

• 
  Витоки слов’янства археологи вбачають іще в землеробських племенах Лісостепу, що їм доводилося боронитися від войовничих кіммерійців.
• Та було б хибним стверджувати, буцімто чорноліське населення – слов’яни. Йдеться лише про зародження якихось ознак духовного життя, побуту й господарства, притаманних за пізніших часів слов’янам.
• Століття за століттям – і в археологічних культурах лісостепової частини України таких ознак стає більше, що дає змогу дослідникам називати нашу землю прабатьківщиною слов’ян.
• Безсумнівно, одначе, що за умов постійної зміни місць мешкання різними народами, як це траплялося зазвичай за давніх часів, предки слов’ян і собі мандрували, опановуючи значні території та проживаючи там разом з іншими народами.
• Тож не дивно, що багато вчених зародження слов’ян пов’язують із ширшими теренами – від Одри до Дніпра.

Особливості речових пам’яток давніх слов’ян

• Поселення давніх слов’ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на берегах річок.
• За житла в них правили напівземлянки або землянки із плетеними чи складеними зі зрубаних стовбурів стінами і вогнищем, а від 5 ст. н. е. – з кам’яною піччю на долівці.
• Померлих одноплеменців праслов’яни та слов’яни здебільшого спалювали.
• Керамічні вироби ліпили руками, без допомоги гончарного круга, зрідка оздоблюючи різними візерунками.
• 2. Суспільне життя
  • 
    Археологічні знахідки не заперечують цих свідчень, а навпаки – переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.
  • Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей.
  • Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.
  • Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.
  Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.
  • 
    Про переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов’ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших – своєрідних племінних центрів.
  • Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища.
  • Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині – це Зимненське городище.
  • Про досить складні суспільні відносини у слов’ян, формування в них племінної верхівки – еліти – свідчать джерела 6 ст.
  • Так, в одному з них підкреслюється, що у слов’ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже ґотський історик Йордан, розповів про розправу ґотського короля над слов’янським ватажком Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.
  • Не суперечать розповідям давніх істориків і археологічні знахідки скарбів на слов’янських територіях, володіли якими за життя, безперечно, найзаможніші та наділені владою представники слов’янських племен.
  • З-поміж таких пам’яток і Мартинівський скарб, що, за припущеннями вчених, належав комусь із антських вождів.
  • Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов’ян спільних рад, на яких ухвалювалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, – писав у 6 ст. Прокопій Кесарійській, – а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».
   3. Суспільне життя
  • Археологічні знахідки не заперечують цих свідчень, а навпаки – переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.
  • Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей.
  • Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.
  • Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.
  Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.
  • 
    Про переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов’ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших – своєрідних племінних центрів.
  • Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища.
  • Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині – це Зимненське городище.
  • Про досить складні суспільні відносини у слов’ян, формування в них племінної верхівки – еліти – свідчать джерела 6 ст.
  • Так, в одному з них підкреслюється, що у слов’ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже ґотський історик Йордан, розповів про розправу ґотського короля над слов’янським ватажком Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.
  • Не суперечать розповідям давніх істориків і археологічні знахідки скарбів на слов’янських територіях, володіли якими за життя, безперечно, найзаможніші та наділені владою представники слов’янських племен.
  • З-поміж таких пам’яток і Мартинівський скарб, що, за припущеннями вчених, належав комусь із антських вождів.
  • Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов’ян спільних рад, на яких ухвалювалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, – писав у 6 ст. Прокопій Кесарійській, – а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».
   
  4. Господарство давніх слов’ян
  • Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.
  • Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.
  • Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис. 
  • З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.
  • Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.
  • З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство.
  • З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.
  • Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.
  • Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.
  • Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.
  • Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.
  • Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.
  • У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
  • Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
  • У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.
  3. Господарство давніх слов’ян
  • Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.
  • Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.
  • Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис. 
  • З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.
  • Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.
  • З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство.
  • З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.
  • Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.
  • Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.
  • Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.
  • Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.
  • Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.
  • У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
  • Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
  • У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.

Господарське життя слов’ян

Землеробство	Скотарство	Промисли	Ремесло	Торгівля (натуральний обмін)
перелогове; підсічне.	домашнє	збиральництво; мисливство;  рибальство; бортництво (лісове бджільництво).	металообробка; гончарство; прядіння, ткацтво; каменярство; деревообробка.	внутрішня; зовнішня.

Завдання: Опрацювати параграф 53.

16.04.2020

Тест «Виникнення християнства»( виконати до 24 квітня)

1.Коли виникло християнство?

А)І ст. н. е.;

Б) І ст. до н. е.;

В)ІІ ст. до н. е.;

Г)ІІ ст. н. е.

2.Священний текст християн, оповідь про життєвий шлях Ісуса Христа це:

А)Євангеліє;

Б) Біблія;

В)Тора;

Г)Коран.

 3. З яких частин складається Біблія?

А) Старий і Новий завіт;

Б)П’ятикнижжя Мойсеяі Апокаліпсис;    

В)Тора і Апокаліпсис;

 4. Найбільших переслідувань християнство зазнало за часів правління:

А)Нерона;

Б)Ірода;

В)Діоклетіана;

Г)Константина.

5. Оберіть правильне твердження:

А) Євангеліє написане Ісусом Христом;

Б) Євангеліє – кожна третя книга Нового Завіту;

В) Основним джерелом, що розповідає про життя Ісуса Христа , є Євангеліє;

Г) Євангеліями називають книги Старого Завіту Біблії.

6.За правління якого імператора християнське віросповідання стало обов’язковим для всіх римських громадян?

А) Доміціана;

Б) Діоклетіана;

В) Константина;

Г) Феодосія.

 7. Коли християнство було визнано як державну релігію:

А) 313р.;

Б) 325р.;

В)331р.;

Г) 311р.

 8. Де відбувся Перший ВселенськийСобор:

А)Нікея;

Б) Рим;

В) Вифлеєм;

Г) Афіни.

 9. Коли відбувся Перший Вселенський Собор:

А) 313р.;

Б) 325р.;

В)331р.;

Г) 311р.

  10. Давньоєврейськарелігія, віра в бога Яхве це:

А)християнство;

Б) іудаїзм;

В)аріанство;

Г)буддизм.

11. В якій річці Ісус Христос був охрещений ?

А) Тибр;

Б) Йордан;

В) По;

Г) Рубікон.

12. Ісуса Христа розіп’яли за наказом прокуратора Іудеї:

А)Нерона;

Б)Ірода;

В)Понтія Пилата;

Г)Константина.

14.04.2020

Тема: Виникнення і поширення християнства.

 1.   На які групи поділялося населення Римської імперії?

2.   Які верстви населення не мали громадянських і політичних прав?

3.   Які верстви населення були найбільше пригноблені?

4. До яких форм протесту вдавалися пригноблені верстви римського суспільства? Чи мали вони успіх?

 5.  Як ви вважаєте, у чому ще могли знайти порятунок знедолені люди в умовах дедалі жорстокішого ставлення до них держави?

       Єдиним порятунком у тих умовах, що склалися в Римській імперії в І ст. н. е., для багатьох людей була віра в те, що після смерті на них очікує нове життя. Спокій і щастя в майбутньому житті вони заслужили, зазнаючи поневірянь і страждань у теперішньому. Учення про безсмертя душі й потойбічну відплату лягло в основу нової релігії — християнства. Християнство виникло в другій половині І ст. н. е; у східних провінціях Римської імперії спочатку в середовищі євреїв, але вже в перші десятиліття набуло поширення й серед інших народностей. Найважливішою відмінністю християнства від інших релігій давнини була повна відмова від національних і майнових бар'єрів у питаннях віри (віра робила рівними всіх), від жертвопринесень, обрядовості.

1.   Хто такий Ісус Христос? Що розповідають про нього історичні джерела?

У Римській державі часів республіки й найбідніший громадянин міг узяти участь у виборах чи звернутися до трибуна. За імперії державою керував імператор, а люди втратили можливість впливати на політичні події. Це породжувало зневіру та розчарування, сприяло поширенню різних пророцтв, астрологічних передбачень.

На Близькому Сході чимало прихильників мали релігійні вчення про кінець світу, прихід спасителя. Особливо яскраво це виявилося в іудаїзмі.

У 63 р. до н. е. Рим підкорив Палестину. У 37 р. до н. е. її правителем став Ірод Великий. За панування римлян істотно зміцнилося економічне становище іудейських священиків і, відповідно, посилився їхній вплив. Єрусалимський храм знову став центром релігійного життя.

За таких обставин у Палестині розпочав проповідувати Ісус Христос. Щоправда, римські джерела подають лише коротенькі згадки про Ісуса. У 1971 р. було знайдено арабську копію тексту єврейського історика Йосифа Флавія, у якому цей противник християнства розповідав історію життя Христа. У джерелі, зокрема, ідеться про те, що в Галілеї жив проповідник Ісус (Ієшуа). Першими сприйняли його проповіді найбідніші прошарки палестинського суспільства. На початку діяльності Ісус прийшов до Іоанна Хрестителя, який охрестив його. Ісуса було проголошено Месією - спасителем світу.

Утім, основним джерелом, яке розповідає про життя Христа, є книги Нового Завіту Біблії, які називають Євангеліями. Збірку книг, що складають Біблію, називають Святим Письмом. Біблія складається з двох частин — Старого і Нового Завітів.

У Старому Завіті міститься історія єврейського народу, а також його сусідів — філістімлян, фінікійців, ассирійців, вавилонян.

      Новий Завіт розповідає про народження, життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа.

Життя мільйонів жителів величезної Римської імперії було важким, сповненим страждань і злиднів. Вони молилися східним, еллінським і римським богам, але боги не допомагали їм. У І ст. н. е. спочатку на землях Давньої Палестини, а згодом і по всій території імперії серед простих людей поширилися чутки, що незабаром прийде до них добрий і справедливий Бог, який захистить пригноблених і стражденних людей. Цей Бог уже був на землі й жив як проста людина.

Євангеліє (від грец. «добра звістка») - так називають кожну з перших чотирьох книг Нового Завіту, написаних апостолами Матвієм, Марком, Лукою та Іоанном. У книгах описане земне життя Господа, Сина Божого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, воскресіння й вознесіння на небо.

Проповідницькій діяльності Ісуса перешкоджали іудейські священики - фарисеї. Якось вони запитали Ісуса, чи слід платити податки Риму. Ісус відповів: «Віддавайте Богу Богове, а кесарю (тобто імператору) - кесареве». Згодом фарисеї схопили Ісуса й засудили на смерть. Цей вирок мав затвердити римський намісник Понтій Пілат. Людина досвідчена, Пілат не міг не розуміти, що стає учасником розправи над безвинним. Але, відпустивши Ісуса, він би викликав невдоволення іудейських священиків, що могло спричинити заколоти й повстання проти панування Риму. І Понтій Пілат затвердив смертний вирок Ісусу.

-  Прочитайте уривок із твору Йосифа Флавія «Іудейські старожитності». Яку історичну інформацію довідуємося з цього документа?

«...У цей час була мудра людина на ім’я Ісус. Він вів праведне життя та славився своєю доброчесністю; і багато з числа іудеїв та інших народів стали його учнями. Пілат засудив його на смерть через розп’яття; проте ті, хто стали його учнями, не зреклися свого вчителя. Вони розповідали, буцімто він з’явився їм на третій день після свого розп’яття та був живим. Тому вони стверджували, що він - Месія, про якого сповіщали іудейські пророки».

Проповідь - промова урочистого, повчального змісту.

2. Як виникали перші християнські громади? Як ставилися імператори Риму до християн?

Після страти Ісуса його учні - апостоли - почали проповідувати вчення вчителя в різних частинах Римської імперії: зокрема, Андрій навчав у Малій Азії, Скіфії та Греції.

Християни в різних землях імперії створювали свої громади. Перші християнські громади трималися на демократичних засадах. Голова громади розпоряджався майном та грошима для організації молитовних зібрань і допомоги тим громадівцям, яких спіткала біда. Свої зібрання перші християни проводили в потаємних місцях.

Згодом окремі громади будували молитовні доми - церкви.

Кількість прихильників нової релігії зростала. Проте життєві правила, яких дотримувалися перші християни, суперечили присязі римського громадянина. Людина, яка давала цю присягу, визнавала богом імператора й присягала іменем Юпітера та інших римських богів. Цього не визнавали християни, тому всіляко ухилялися від присяги.

Відмову присягати імператорові й приносити жертви влада сприймала як непокору й прояв бунтівного вільнодумства. Слідуючи заповіді «не вбивай», християни відмовлялися служити у війську, що теж викликало занепокоєння влади. Спосіб життя християн руйнував усталені уявлення, у чому влада вбачала наміри розхитати римську державу. Саме тому християнські громади зазнавали переслідувань.

Апостол - у Новому Завіті так названо 12 перших послідовників і учнів Христа.

Слово «церква» означає «дім Божий», тобто святе місце, призначене для богослужінь і молитов, а також - громада віруючих.

Приводом до гонінь стала пожежа в Римі в 64 p., у якій імператор Нерон звинуватив християн. Після Нерона з особливою жорстокістю переслідував прихильників нової віри останній із Флавіїв - імператор Доміціан. Жорстокими були гоніння на християн і за імператора Діоклетіана.

Щоб уникнути переслідувань, християни стали проводити свої зібрання в підземеллях Рима, де ховали небіжчиків, - катакомбах, що простягалися на багато кілометрів.

3. Як і коли християнство стало в Римській імперії державною релігією?

Під час кризи, що охопила Римську імперію в 3 ст., християнство стало найпоширенішою релігією в державі. Попри жорстокі переслідування християн на початок 4 ст. майже половина населення імперії сповідувала нову релігію. Сталися зміни в організації християнських громад: тепер їхнім господарством керували єпископи, які з другої половини 3 ст. очолили християнські громади.

Імператор Константин зрозумів, що церковну організацію та авторитет християнства можна використати для зміцнення своєї влади. Він повернув християнам церковне майно, конфісковане його попередником, звільнив християнських священиків від сплати податків та військової служби, проголосив свободу молитовних зібрань. Сам імператор святкував і християнські, й традиційні римські свята.

У 325 р. в місті Нікея було скликано собор (зібрання) єпископів Заходу та Сходу. У ньому взяв участь і сам імператор, аби піднести його значення.

Було затверджено Символ віри - короткий і точний виклад основних християнських істин. Найважливіше в ньому було те, що єдиний Бог виступає в трьох рівних проявах (іпостасях) - Бога-Отця, Бога-Сина (Ісуса Христа) і Бога-Духа Святого, які разом становлять Святу Трійцю. Рішення Нікейського собору сприяли остаточному оформленню християнської церкви громади єдиновірців, людей, які сповідують одну віру.

Було запроваджено семиденний тиждень замість звичного для римлян восьмиденного. Сьомий день вважався днем молитов та зібрань, днем відпочинку. Були оформлені перші рукописи Біблії.

За імператора Феодосія (379-395 pp.) запровадили обов’язкове християнське віросповідування для всіх римських громадян. Так християнство стало єдиною державною релігією Римської імперії. Язичницькі храми почали руйнувати, статуї римських богів нищити.

У 5 ст. на Заході влада в церкві закріпилася за єпископом Рима - Папою Римським, на Сході очільником церкви став єпископ Константинополя - константинопольський патріарх.

Завдання: Опрацювати параграф 50.

й на звичайних театральних виставах. Якщо по ходу дії актор повинен був загинути, його могли в останній момент замінити на засудженого до страти злочинця і вбити прямо на сцені.
Раби у Стародавньому Римі становили до 40 % населення.

  У Стародавньому Римі, якщо пацієнт помирав під час операції, лікарю відрізали руки.

  Форуми, це місця в Стародавньому Римі, де люди розмовляли про політику і релігію, це було щось на зразок місць для мітингів.

  Колізей був найбільшою ареною в той час, він міг вмістити понад 50 000 глядачів.

  У Стародавньому Римі, тільки хлопчики ходили в школу, а дівчатка залишалися вдома і вчилися від своїх матерів.

  Комп'ютерна програма для запису дисків Nero Burning ROM отримала свою назву невипадково. У буквальному перекладі «Нерон, палить Рим», що нагадує про римського імператора Нерона. Йому приписували підпал, що призвів до Великої римської пожежі.

  Стародавні римляни їли руками. У багатих громадян були спеціальні раби, об волосся яких витирали руки після прийняття їжі.

  Високосний рік ввів Гай Юлій Цезар.

  Місто Рим є на кожному континенті!

  У Стародавньому Римі пили кров убитих гладіаторів. Вважалося, що таким чином в людину входить життєва сила. Кілька римських авторів описують, як після гладіаторських боїв збирали кров мертвих гладіаторів і продавали її як ліки. Римляни вважали, що гладіаторська кров могла вилікувати епілепсію.

  У Стародавньому Римі вважалося, що у людини, у якої ніс з горбинкою, є великий потенціал лідера.

  Хоча середня тривалість життя в Стародавньому Римі становила 25 років, багато римлян доживали до старості та могли похвалитися цілком звичною нам тривалістю життя. Ймовірно, на встановлення цифри у 25 років, вплинули часті смерті жінок під час пологів, а також висока дитяча смертність. В середньому ж римляни жили не набагато менше сучасної людини.

  На древніх змаганнях з боротьби у Римі було тільки одне правило — не видавлювати очі.

  Римська година могла тривати від 75 наших сучасних хвилин влітку і до 44 взимку. Річ у тому, що здебільшого римляни орієнтувалися по сонцю. 12 денних годин починалися на світанку, а після заходу сонця відраховується ще 12 нічних. Але оскільки тривалість дня взимку і влітку сильно відрізнялася, то і довжина кожної години могла змінюватися. Тому римляни досить терпимо ставилися до запізнень і не відрізнялися особливою пунктуальністю.

  Стародавні єгиптяни і римляни використовували мед замість золота для виплати податків

  

У Римі серед жінок високо цінувалися густі брови. Вони вважалися ознакою високого інтелекту, так що римські модниці йшли на різні хитрощі, щоб збільшити густоту і кущистість своїх брів. Наприклад, використовували штучні брови, зроблені з козячої вовни. А приклеювали їх на обличчя за допомогою деревної смоли.

  У стародавньому Римі сіль підносили кожному гостю на знак дружби.

  Саме римляни придумали бетон. Акведуки та купольні конструкції були відлиті саме з бетону.

  У Стародавньому Римі існували стоматологи, а самі римляни дуже дбали про здоров'я зубів. Археологами навіть була виявлена жіноча щелепа з зубними протезами. Вчені вважають, що такі вироби стародавніх дантистів були призначені не стільки для успішного поглинання їжі, скільки для демонстрації багатства, адже дозволити собі виблискувати повним ротом зубів могли тільки дуже забезпечені люди.

  Гай Юлій Цезар носив лавровий вінок, щоб приховати своє прогресуюче облисіння.  

  У Римській імперії народилися такі видатні філософи, як Сенека і Марк Аврелій. Проте багато римлян були вороже налаштовані щодо філософії. З точки зору практичних римлян вивчення філософії з її концентрацією на внутрішньому світі людини робить людей не пристосованими до активного життя і служби державі.

  Язики фламінго вважалися делікатесом на римських банкетах. 

  Масло вони використовували як лікарський засіб, а молоко — як косметичний засіб.

У мистецтві, воєначальників часто зображують у битві на передовій поруч зі своїми солдатами. Однак зазвичай римські командири не брали участі в бою. Вони займали командні пости та керували діями армії зі свого «капітанського містка», щоб краще орієнтуватися в тому, що відбувається. Тільки у виняткових обставинах, коли бій був майже програно, воєначальнику належало або накласти на себе руки, або піти шукати смерті від рук ворога.

07.04.2020

Тест перевірочний з історії Давнього Риму (виконати до 13.04.2020)

1. Що таке акведук?

а) будівля;   б) водопровід;        в) дорога;          г) канал;      д) міст.

2. Що таке Форум?

а) будівля;        б) громадська споруда;        в) площа;           г) центральна вулиця;

д) центральна площа Рима.

3. Що вважається символом Риму?

а) акведук;            б) вовчиця;            в) дороги;            г) дятел;          д) Форум.

4. На якому півострові знаходилася Італія?

а) Апеннінський;         б) Аравійський;            в) Балканський;         г) Піренейський;

д) Середземноморський.

5. Як називався діючий вулкан на о. Сицилія?

а) Везувій;         б) Етна;             в) Етнос;           г) Етос;            д) Рубікон.

6. Як називалися найдавніші поселенці Апеннінського півострова?

а) латини;     б) неоліти;      в) палафіти;          г) пеласги;         д) террамари.

7. На березі якої річки знаходився Рим?

а) По;         б) Рубікон           в) Тибр;            г) Тицин;            д) Требія.

8. На скількох пагорбах знаходиться Рим?

а) 3;         б) 5;            в) 6;         г) 7;           д) 8.

9. Легендарна дата заснування Рима?

а) 21 квітня 773 р. до н.е.;

б) 21 квітня 753 р. до н.е.;

в) 21 травня 753 р. до н.е.;

г) 21 квітня 735 р. до н.е.;

д) 21 квітня 573 р. до н.е.

10. Як називали найкращих громадян Рима царського та республіканського періодів?

а) патримонії          б) патриції;       в) патрони;          г) понтифіки;     д) популяри.

11. Назвіть головне божество римського пантеону?

а) Зевс;         б) Марс;        в) Меркурій;          г) Юпітер;          д) Янус.

12. Назвіть бога вогню і ковальського ремесла.

а) Вакх;          б) Вулкан;           в) Гефест;           г) Конс;            д) Марс.

 13. Назвіть римського бога війни.

а) Марс;        б) Меркурій;          в) Нептун;           г) Плутон;          д) Юпітер.

14. Як римляни називали бога морів і вологості?

а) Вулкан;      б) Нептун;         в) Плутон;       г) Сатурн;       д) Термін.

 15. Як римляни називали водні свята?

а) весталії;    б) вулканалії;        в) нептуналії;       г) сатурналії;        д) ювенталії.

 16. Як називалося право заборони і призупинки розпоряджень магістрів римськими народними трибунами?

а) вето;       б) декрет;        в) інтердикт;        г) ліберо;          д) мито.

 17. Хто із римських магістрів володів правом „veto”?

а) диктатор;   б) консул;   в) народний трибун;    г) начальник кінноти;   д) претор.

18. Яка соціальна група була привілейованою в римському суспільстві?

а) вершники;   б) вільновідпущеники;   в) нобілітет;    г) патриціат;      д) плебеї.

 19. Як називався урочистий хід переможного полководця в Римі?

а) аплодисменти;    б) овація;        в) тріумф;       г) трофей;      д) урочистості.

02.03.2020

Тема: Мистецтво Давнього Риму. 

Культура Стародавнього Риму існувала більше 12 століть і мала свої унікальні цінності. У мистецтві Стародавнього Риму оспівувалися шанування богів, любов до Батьківщини, солдатська честь.  

Вчені поділяють історію давньоримської культури на три періоди:

• Царський (8-6 ст. До н.е.)
• Республіканський (6-1 ст. До но.е.)
• Імперський (1 ст. До н.е. – 5 ст.н.е.)

Царський вважається примітивним періодом в плані розвитку культури, проте, саме тоді у римлян з’явився свій алфавіт.

Художня культура римлян була схожа з еллінської, але мала свої характерні особливості. Наприклад, скульптура Стародавнього Риму набула емоції. На обличчях персонажів римські скульптори стали передавати стан душі. Особливо численні були скульптури сучасників – Цезаря, Красса, різних богів, звичайних громадян.

За часів Стародавнього Риму вперше з’являється таке літературне поняття, як «роман». Серед поетів, які створювали комедії, найбільш знаменитим був Луцилий, що є автором віршів на побутову тематику. Його улюбленою темою було висміювання одержимості досягнення різних багатств.

Римлянин Лівій Андроник, який працював актором трагедії, знав грецьку мову. Йому вдалося перевести «Одіссею» Гомера на латинську мову. Ймовірно, під враженням від твору, Вергілій незабаром напише свою «Енеїду» про троянця Енея, який став далеким предком всіх римлян.

Незвичайного розвитку досягла філософія. Були сформовані такі філософські течії: римський стоїцизм, завдання якого полягало в досягненні духовних і моральних ідеалів, і неоплатонізм, суттю якого було розвиток вищої духовної точки душі людини і досягнення екстазу.

У Римі античним вченим Птолемеєм була створена геоцентрична система світу. Йому ж належать численні роботи з математики та географії.

Музика Стародавнього Риму копіювала грецьку. З Еллади запрошувалися музиканти, актори і скульптори. Популярністю користувалися оди Горація і Овідія. Згодом, музичні вистави придбали видовищний характер, що супроводжується театральними виставами або гладіаторськими боями.

Зберігся лист римського поета Марциала, в якому він стверджує, що якщо стане викладачем музики, то безбідне старість йому забезпечена. Це говорить про те, що музиканти користувалися великим попитом у Римі.

Образотворче мистецтво в Римі несло утилітарний характер. Воно уявлялося римлянами як спосіб заповнити та організувати життєвий простір. Воно, як і архітектура, виконувалося у вигляді монументальності і величі.

Підводячи підсумок, відзначимо, що римську культуру можна вважати спадкоємицею грецької, однак, римляни багато привнесли і допрацювали в ній. Іншими словами, учень перевершив вчителя.

В архітектурі римляни будували свої будівлі на століття. Терми Каракалли – яскравий приклад гігантизму в будівництві. Архітектори використовували такі прийоми як використання палестр, перестильних дворів, садів. Лазні забезпечувалися складним технічним обладнанням.

Величними римськими спорудами можна вважати дороги, які використовуються і до цього дня, знамениті оборонні вали Траяна і Адріана, акведуки та, звичайно ж, амфітеатр Флавіїв (Колізей)

                   

·        Сьогодні ми дізнаємося про досягнення давніх римлян у мистецтві та архітектурі, навчимося порівнювати давньогрецькі та давньоримські культурні досягнення. 

На мистецтво Риму визначальний вплив справили культурні досягнення Греції. Однак римляни перевершили їх у мистецтві скульптурного портрету. Римські скульптори прагнули досягти портретної схожості, передати рису характеру, внутрішню енергію. Частина портретів виконана в грецьких традиціях, що передбачали створення ідеального образу могутнього й мудрого правителя.    

Розвивався також рельєф.   Ним прикрашали храми, вівтарі, тріумфальні арки та колони. Найпопулярнішим у Римі був історичний рельєф. Яскравим прикладом такого рельєфу є зображення на колоні Траяна, присвячені підкоренню даків римлянами.  

Про розвиток мистецтва свідчать настінні розписи та мозаїки. Здебільшого в них передавалися міфологічні та історичні сюжети. Також траплялися й сцени побуту, портрети, фантастичні й реальні пейзажі.  

·        Опрацюйте текст підручника та виконайте завдання.

1)     Закінчіть речення.

o   Римляни будували кам’яні мости через ріки, багатоповерхові будинки з …    

o   Вода надходила до будинків прокладеними свинцевими трубами в …  

o   Особливим типом споруд були …  

o   Споруди, що призначалися для судових засідань, були місцем укладання торгових угод та ділових зустрічей називали…  

o   Утіленням міці й величі були…  

o   Найбільшою спорудою тогочасного Риму був…  

o   Найвідомішою спорудою Рима й досі залишається…  

   

Відкриття в 2 ст. до н.е. бетону дозволило будівельникам широко застосовувати купольні конструкції. Найхарактерніший елемент римської архітектури – арка.   

Неперевершеним зразком римської купольної споруди є Пантеон – «храм усіх богів».   До 19 століття його купол залишався найбільшим у світі 43 м в діаметрі. Щоб втримати склепіння такої ваги, довелося зробити стіни завтовшки 6 метрів. Пантеон став першим античним храмом, у якому акцент у сприйнятті перенесено із зовнішнього вигляду на внутрішнє оздоблення.

Тест на перевірку знань:

Установіть відповідність між назвами архітектурних та інженерних споруд Давнього Риму та їх характеристиками.     (

1 Терми 2 Акведук 3 Амфітеатр 4 Базиліка

А Водогінний канал у вигляді довгих рядів арок, що підтримували глиняні труби Б  Громадська споруда, призначена для проведення масових заходів В Прямокутні, витягнуті в довжину будівлі, із великим залом, розділеним рядами колон або арок Г Будівля, у якій зберігалися картини та інші твори мистецтва Д Назва лазень у Давньому Римі Завдання (до 10 квітня): 1.Опрацювати параграф 49. 2.Скласти табличку з культури Давнього Риму. Галузь культури - Видатні діячі - Досягнення

31.03.2020

ТЕма:Пантеон римських богів.  

Храм богів у Римі (Пантеон) 

Пантеон, званий також Храмом богів, - це один з найбільш відомих пам'яток Риму. Він вражає своєю міццю і старовиною. Адже побудовано це колосальне спорудження було на самому початку нашої ери. Сам Рим - це одна велика визначна пам'ятка, тут практично кожна вулиця і будинок дихають старовиною. Але Пантеон виділяється серед всіх цих пам'ятників.

Слово «Панетон» у перекладі з давньогрецької мови дослівно означає «всім богам», Тому часто його так і називають - Храм богів. Він був побудований в ті часи, коли на території сучасного Риму населення визнавало лише язичництво, а ритуали нерідко проводилися з використанням жертвоприношень.

  Боги стародавніх римлян. Стародавні римляни будували храми і приносили жертви багатьом божествам, яких під іншими іменами шанували і стародавні греки. Вони поклонялися, наприклад, богу-громовержцеві Юпітеру і богу – повелителя морів Нептуна, богині кохання Венери, богові війни Марсу, божествам – покровителям природи і родючості Церери і Прозерпіни.

Найдавнішим божеством вважався Сатурн, повалений з неба власним сином – богом-громовержцем Юпітером. Втративши владу, Сатурн зійшов на землю Італії та багато чому навчив її жителів – насамперед мистецтву землепашества. На честь Сатурна встановили веселий і мудрий свято – Сатурналії. Бога вшановували все – багаті і бідні, плебеї і патриції, вільні і раби. У цей день раби отримували багаті одягу та бенкетували як господарі, а пани не гребували прислужувати їм за столом.

Згадайте, імена яких римських богів вам вже відомі.

Жерці – служителі богів. Вищими жерцями у римлян вважалися понтифіки, які обиралися подібно іншим посадовим особам держави, але не на рік, а довічно. Понтифікам належало стежити за правильним виконанням обрядів і приношенням жертв, причому не якомусь одному божеству, а всім богам. Понтифіків було дев’ять осіб, і верховний понтифік займав місце царя в стародавньому царському палаці на Капітолії. Понтифіки підносили молитви і курили пахощі перед глиняними й дерев’яними зображеннями богів.

Інші важливі жерці називалися авгурами. Вони повинні були тлумачити волю верховного бога Юпітера по польоту птахів і по небесним знаменням. Тому свої молитви авгури звертали прямо до неба.

Римляни особливо прославляли Весту, богиню домашнього вогнища. У неї були особливі діви-жриці – весталки, які з раннього дитинства присвячували себе служінню богині. Весту і її служительок почитали з таким благоговінням, що навіть злочинець, ведений на страту, отримував помилування, якщо йому пощастило по шляху побачити діву-весталку. У своїх будинках римляни здійснювали приношення (страви з стравами і плоди) сімейним божествам, яких називали ларами і пенатами. Пенати – це добрі охоронці домашнього миру і благополуччя. Лари – духи предків – вважалися покровителями земельних наділів кожної сім’ї, а також самого будинку. Коли римляни вирушали в далеку подорож, вони вірили, що ларам і пенатів на час можна доручити піклування про будинок.

Дім і сім’я в Стародавньому Римі. Старовинний римський будинок навіть у знатних людей не відрізнявся розкішшю. Домашній побут також був простий. Головне приміщення в будинку називалося атріум. В атріумі стояло високе ложе господаря будинку, а також знаходився осередок, у якому розводили вогонь. Тут і готували їжу, і обідали всією родиною. Будинок не ділився на чоловічу і жіночу половину, як у Греції, тому трапези здійснювали спільно. У стелі влаштовували отвір для освітлення. Через нього ж в невеликий басейн посеред атріуму стікала дощова вода. З меблів римляни знали тільки стіл, лавки, скриня для одягу. Навіть знатнейшие сім’ї користувалися найпростішої посудом.

Римська сім’я – прізвище – включала в себе численних родичів, домочадців і навіть рабів, тобто всіх, що знаходилися під владою пана і глави сімейства. Входили в неї і клієнти – особисто вільні люди, що жили за рахунок благодійника – патрона. Влада глави сім’ї не припинялася навіть над дорослими синами, коли ті виконували державні посади. Розповідають, що один патрицій настільки злюбив свого немову сина, що, користуючись батьківською владою, тримав його в селі нарівні з рабами. Римляни вирішили покарати жорстокого батька, але доброчесний син заступився за нього і заслужив загальне схвалення.

У римських громадян було три імені: приватне (наприклад, Гай, Марк, Луцій), ім’я роду (наприклад, Юній, Юлій, Валерій) і прізвисько, яке могло передаватися нащадкам (наприклад, Брут – простак, Сципіон – посох, Цицерон – горошина ). Особистих імен у вживанні було небагато – менше двох десятків. Якщо в сім’ї було багато хлопчиків, то перші чотири сини мали власні імена, а інших називали Квінт (П’ятий), Секст (Шостий), Септимій (Сьомий).

Жінки в Стародавньому Римі не мали власного імені, їх називали по родовому імені батька (наприклад, Юлія, Валерія), яке вони зберігали і в заміжжі.

У чому полягали особливості римських імен?
Підіб’ємо підсумки

Сім’я і релігія були найважливішими цінностями у стародавніх римлян. Служіння богам здійснювалося за священним правилами жерцями, якими могли стати тільки найдостойніші з громадян.

Запитання і завдання

Яким богам поклонялися древні римляни?
Кого в Стародавньому Римі називали понтифіками і авгурами?
Як виглядали житла римлян?
Від імені глави сім’ї – Патріс фамілііс – складіть розповідь про римської прізвища. Чи були раби членами прізвища?
Поясніть зв’язок між латинським і російським словом «прізвище».

Аврора - богиня ранкової зорі.

Амур - син Венери, бог кохання. Спочатку зображувався у вигляді юнака, пізніше - у вигляді хлопчика з луком і стрілами.

Аполлон - як і в греків, у римлян він був богом сонячного світла, покровителем провісників.

Беллона - давньоримська богиня війни, одне з найстаріших римських божеств.

Веста - у вузькому сенсі богиня домашнього вогнища, у більш широкому - богиня вогнища всього міста Риму. Надзвичайно шанували в самому Римі.

Вулкан - римський бог вогню. Римляни шанували його саме в цій якості, і міфологічний образ грецького бога-коваля Гефеста наклався на нього досить пізно.

Грації - богині краси. Вони повністю відповідали грецьким Харитя.

Діана - богиня родючості, покровителька породіль.

Камени - спочатку шанувалися в Римі як божества джерел, що володіють даром пророцтва. Пізніше римляни ототожнили їх з музами, покровительки мистецтв.

Капітолійська тріада - три божества, шановані в самому Римі, верховні боги римського пантеону - Юпітер, Юнона і Мінерва.

Ларви - божества загробного світу, злі духи, що терзали душі померлих, а на землі переслідували людей.

Лари - домашні божества, охоронці домашнього вогнища, що оберігали главу сім'ї, коли той перебував поза домом (в дорозі або на роботі).

Лемури - злісні примари померлих, що переслідують живих на землі.

Лібер - бог родючості, ототожнювався з Діонісом як божество виноробства та виноградарства.

Лібітіна - богиня похорону. У храмі Лібітіни в Римі знаходився центр з надання похоронних послуг.

Лібертас - богиня, котра уособлювала свободу римського народу. Її шанування почалося ще в III в. до н.е. Особливою популярністю користувався культ Лібертас в епоху Імперії.

Місяць - богиня, повністю ототожнюється римлянами з грецької Селеною. Як і Селена, Місяць вважалася покровителькою чаклунських обрядів і таїнств.

Луціна - богиня-покровителька шлюбу. Культ Луціни в Римі часто зливався з шануванням інших богинь-покровительок сім'ї (Діани, Юнони).

Мани - добрі божества, що мешкають в потойбічному світі.

Марс - бог війни. На відміну від греків, які не особливо почитали Ареса, римляни свого бога війни шанували досить високо, причому з глибокої давнини.

Меркурій - бог купців, торгівлі і прибутку. Як і Гермес у Греції, Меркурій у Римі вважався вісником богів. Його зображували у крилатому шоломі, що тримає в руках жезл-кадуцей, обвитий двома зміями.

Мінерва - богиня мудрості і покровителька ремесел.

Монета - одне з прізвиськ богині Юнони.

Нептун - бог водної стихії. Він повністю відповідав в римській міфології грецькому Посейдону.

Опс - в найдавніші часи це була богиня врожаю, в пізнішу епоху (з кінця Республіки) стала шануватися як богиня багатства. Храм Опс був сховищем державної скарбниці під час правління Цезаря. Почасти культ Опс змішувався в Римі із культом грецької богині Землі - Реї.

Орк - владика підземного царства, жорстокий бог пекла. При запозиченні грецької міфології римляни ототожнили Орка з Аїдом (Гадесом) і частково перенесли на нього грецькі міфи про Аїда. Орком римляни називали також і сам загробний світ.

Пакс - богиня світу. Шанування Пакс почалося в Римі з початку епохи Імперії.

Палес - одне з нижчих божеств, бог пастухів. Те ж ім'я носило і відповідне жіноче божество.

Парку - давньоримська богиня народження. Після запозичення грецької міфології римляни стали почитати трьох Парок, як греки шанували Мойр - богинь, що визначають всю людську долю і тривалість життя кожної людини.

Пенати - домашні божества римлян, зберігачі припасів і комори, котрі шанувалися разом з Ларами.

Портун - в Римі цей бог був покровителем вхідних дверей будинку, а також зберігачем римської гавані на річці Тибр.

Пріап - спочатку божество родючості, починаючи з V ст. до н.е. - Бог плодючості взагалі. Іноді його ототожнювали з Паном. Для скульптурних зображень Пріапа характерно підкреслено збільшені статеві органи.

Прозерпіна - богиня родючості і підземного царства, повністю запозичена римлянами з грецької міфології.

Салус - богиня здоров'я і благополуччя, одна із найбільш шанованих римлянами богинь, шанована в Римі практично нарівні з Капітолійською тріадою.

Сатурн - давньоримський бог землеробства і врожаю, батько Юпітера, верховного бога. За віруваннями римлян, епоха правління Сатурна була «золотим віком» усього світу. Пізніше римляни стали ототожнювати Сатурна з грецьким Кроносом, і почасти перенесли на нього відповідні міфи.

Сільван - божество лісів, луків і садів. У цій якості Сільван почасти відповідав таким божествам, як Пан і Фавн. Культ Сільвана був виключно чоловічим, жінки до поклоніння Сільванії не допускалися.

Сол - бог Сонця як такого. Римський Сол повністю збігався з грецьким Геліосом. Сол був одним з найдавніших римських богів. Вважалося, що він охороняє колісниці під час усіляких змагань.

Теллус - богиня землі і рослинності. Її культ в Римі та в усій Італії відходить до глибокої старовини.

Трівімі - богиня Місяця, божество доріг і перехресть. Її культ перейшов у римську релігію з ім'ям і культом Гекати.

Фавн - древньоіталійське божество, бог родючості, хліборобства і скотарства.

Фауна - жіноче божество, відповідало Фавну. Деякі римські міфи називають Фауну дружиною або дочкою Фавна.

Флора - богиня кольорів і рослинності. Іноді їй поклонялися також божества юності і цвітіння.

Фортуна - богиня щастя й удачі, надзвичайно шанована як у самому Римі, так і в римській державі. Фортуна могла мати безліч різних втілень і іпостасей. Основне зображення Фортуни - у вигляді жінки, що стискає в одній руці корабельне кермо, в іншій - ріг достатку.

Фурії - богині помсти.

Церера - богиня полів і родючості, покровителька землеробства. Особливо Цереру почитав римський плебс. Вона вважалася також покровителькою шлюбів, і часом культ Церери об'єднувався з культом богині Теллус.

Егер - німфа одного з римських джерел. Шанувалася нарівні з кам'яними і вважалася богинею-покровителькою породіль.

Ескулап - бог лікування та медичних ремесел.

Ювента - богиня юності.

Юнона - верховне жіноче божество, богиня-покровителька сім'ї та шлюбу, дружина верховного бога Юпітера.

Юпітер - згідно древньоіталійським віруванням, бог неба і світла. Юпітер мав владу над погодою, керував громами і грозами. Юпітер з найдавніших часів займав основне місце в римському державному культі, і шанувався як повелитель всіх богів і людей. У художньому і міфологічному плані Юпітер досить рано почав повністю ототожнюватися з грецьким Зевсом.

Янус - древньоіталійський бог дверей, входу і виходу. Янус вважався богом початку, найдавнішим з італійських богів. Згідно з міфами, Янус дав притулок Сатурну, коли того скинув з престолу власний син, Юпітер. Римляни зображали Януса дволиким божеством, одна особа якого дивилася вперед, інша - назад. Відповідно, Янус міг бачити і минуле, і майбутнє.

Завдання( до 7 квітня) :

Скласти табличку. В неї вписати стихію, за яку відповідав певний бог/богиня, їхнє імя. Так треба вписати основних грецьких, римських та словянських богів.

Наприклад, Бог грому й блискавки, верховний Бог - Зевс - Юпітер - Перун

Відповіді можна надсилати мені на електронну пошту     gala.pugacheva2014@gmail.com   або на Viber 097 54 58 404         чи  095 01 20 384

Тема уроку: Диктатура Цезаря

https://www.youtube.com/watch?v=OJ7TVY277cA

1. Встановлення диктатури Гая Юлія Цезаря

Зростання популярності Цезаря непокоїло колишнього тріумвіра Помпея. Йому вдалося переконати сенат відкликати Цезаря з Галлії. Цезар мав розпустити свої легіони і постати перед судом. Тепер він стояв перед вибором – піти проти сенату й республіки чи підкоритися. Він обрав перше.

Римська республіка у І ст. до н.е. Громадянські війни

10 січня 49 р. до н.е. Цезар на чолі одного із десяти своїх легіонів форсував річку Рубікон, яка була кордоном між Галлією й Італією, і почав боротьбу з Помпеєм. Так розпочалася чотирирічна громадянська війна. Помпей мав значно більше військ – 17 легіонів і велику кількість дрібних загонів. Але армія Цезаря була більш дисциплінованою, вона постійно поповнювалася рекрутами. Помпей виявився неготовим протистояти Цезарю, залишив Рим і переправився у Грецію. Цезар без перешкод увійшов до столиці. Сила зброї вірних йому легіонів змусила сенат проголосити його диктатором. Проте Цезар не мав необмеженої влади. Сенат лишався досить впливовим.

Цезар, на відміну від Сулли, не розправлявся із своїми супротивниками, чим збільшив число прихильників. До того ж він відновив права громадян, яких переслідували за Сулли. Невдовзі Цезар повів свої війська на східне узбережжя Адріатичного моря, де зосереджувалися основні сили Помпея. У битві на рівнині Фарсал Цезарю вдалося здобути перемогу. Помпей утік, залишивши війська. Юлій Цезар переслідував свого ворога аж до Александрії Єгипетської, де Помпея було вбито за наказом єгипетського царя Птолемея XI.

Але в самому Єгипті в цей час почалося повстання проти римлян. Усю зиму 48/47 рр. до н.е. армія Цезаря перебувала в оточенні й вела тяжкі бої. Лише навесні римському диктатору вдалося перемогти. Захопивши столицю Єгипту Александрію, Цезар проголосив царицею країни Клеопатру VII, сестру переможеного Птолемея XIII. Після цього йому довелося придушувати повстання понтійського царя Фарнака у Малій Азії. Війна була блискавичною. Сам Цезар, повідомляючи сенат про перемогу, написав: «Прийшов, побачив, переміг!»

Після повернення на батьківщину Цезар роздав жителям Риму гроші, а ветеранам – земельні ділянки. Він збільшив кількість сенаторів у 3 рази, що різко зменшило їхній вплив у суспільстві. Було видано закони, спрямовані на впорядкування життя у провінціях, на обмеження розкоші. Утвердивши свою владу, Цезар блискавичним нападом здолав своїх ворогів у Північній Африці та Іспанії, відсвяткував одразу чотири тріумфи – галльський, єгипетський, азіатський і африканський.

У 45 р. до н.е. Цезарю довелося зіткнутися із синами Помпея, які зібрали велику армію і виступили проти нього. Остання битва громадянської війни відбулася біля міста Мунда, де Цезар здобув чергову перемогу. Вже ніщо не заважало йому бути одноособовим правителем усієї Римської держави. Сенат і народні збори вже не мали великого впливу на життя країни, хоча формально щороку обирали Цезаря консулом. Цезар на знак своєї величі з'являвся перед людьми у пурпурній тозі тріумфатора, трон, на якому він сидів, був виготовлений із золота. Його друг Марк Антоній пропонував навіть проголосити Цезаря царем. Це викликало спротив сенаторів і стало приводом для об'єднання його ворогів. Цезаря вбили прямо на засіданні сенату 15 березня 44 р. до н.е.

Римляни віддали диктатору найвищі почесті – тіло Цезаря спалили на форумі. Тисячі римлян, вдячних Цезарю за щедрість, кидали у поховальне багаття свою зброю і коштовності. Цезар залишив слід в історії не тільки як правитель, а й як реформатор календаря (відомий юліанський календар), будівничий, письменник та автор багатьох крилатих висловів («Жереб кинуто», «Рубікон перейдено»).

Документ

Гай Светоній Транквілл про смерть Цезаря

Він сів, і змовники оточили його, наче для привітання. Відразу Туллій Цимбр, що взяв на себе першу роль, підійшов до нього ближче ... схопив його за тогу вище ліктів. Цезар кричить: «Це вже насилля!». І тут один Кассій, розмахнувшись ззаду, завдає йому рану нижче горла. Цезар хапає Кассія за руку, проколює її грифелем, намагається підвестися, але другий удар його зупиняє. Коли ж він побачив, що з усіх боків на нього спрямовані кинджали, він накинув на голову тогу ... Він був уражений 23 ударами, тільки при першому, навіть не крикнувши, а застогнавши ... Марку Бруту, що кинувся на нього, сказав: «Іти, дитя моє?»

Запитання до документа

1. Чому сенатори вирішили вбити Юлія Цезаря?

2. Що в оповіді свідчить про мужність Юлія Цезаря?

Ще за життя Цезар проголосив своїм наступником племінника Гая Октавія (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.). Звістку про загибель Цезаря 19-річний Октавій отримав на чужині. Диктатор заповів йому не тільки величезну державу, а й 3/4 свого майна. 1/4 майна Цезаря призначалася римському народові. Але спадок Цезаря дістався колишньому другові та соратникові диктатора Марку Антонію, якого після смерті Цезаря сенат, що відновив свою владу, проголосив правителем держави. Октавіан звернувся до Антонія з проханням повернути громадянам Риму гроші, що заповідалися їм, але той відмовив. Октавіан продав свою частину спадку Цезаря, власне майно та роздав гроші римлянам. Це викликало у народу захоплення і сприяло посиленню популярності Октавіана.

2. Другий тріумвірат і загибель республіки

Під тиском легіонерів Цезаря, які не бажали війни між двома його спадкоємцями, Антоній і Октавіан змушені були укласти союз. До них приєднався один з воєначальників Цезаря, намісник в Іспанії Лепід. Так у 43 р. до н.е. виник другий тріумвірат. Спираючись на легіони, тріумвіри змусили сенат надати їм повноваження реформувати життя держави. Знову, як колись Сулла, свої реформи вони почали з боротьби проти прихильників республіканського устрою й оприлюднили проскрипції. Серед засуджених було понад 200 сенаторів та 2000 вершників. Дехто з них потрапив до проскрипцій лише тому, що мав багато грошей або гарні маєтки. Рим був охоплений панікою. Оголошені ворогами, римляни ховалися в колодязях, каналізації, димарях. Вони не довіряли нікому, адже на них полювали рідня, сусіди і навіть їхні раби, бажаючи заволодіти землями і майном. У ці страшні дні загинув від рук найманих убивць один з найвідоміших політичних діячів і ораторів Марк Тулій Цицерон. Протистояння різних сил – прихильників диктатури і республіканців, а також ворожнеча між самими тріумвірами знову кинули Рим у вир громадянських війн.

У 42 р. до н.е. тріумвіри у битві при Філіппах у Македонії розбили велике військо, яке зібрали вбивці Цезаря Брут і Кассій. Кассія було вбито, а Брут наклав на себе руки.

Цікаво знати

Напередодні загибелі Цезаря нібито відбувалися дивні речі, які римляни вважали знаменням скорої смерті правителя: табуни коней, які він присвятив богам і відпустив під час переходу через Рубікон, відмовлялися від їжі і проливали сльози; до приміщення, де відбувалося засідання сенату, влетіла невелика пташка із лавровою гілочкою в дзьобі, а за нею – зграя птахів, які, наздогнавши її, роздерли на шматки.

Документ

Плутарх про проскрипції

Уночі в багатьох місцях у місті було виставлено проскрипційні списки з іменами нових ста тридцяти осіб на доповнення до попередніх сімнадцяти, а через якийсь час – ще список інших ста п'ятдесяти осіб. До списків завжди заносили додатково кого-небудь із засуджених уже або помилково вбитого; усе це робилося для того, щоб здавалося, що вони загинули на законній підставі. Було дано розпорядження, щоб голови вбитих доставляли тріумвірам за певну винагороду, яка для вільно-народженого була в грошах, а для раба – в грошах і свободі. Усі повинні були надати свої домівки для обшуку. Кожний, хто прийняв до себе в дім або сховав засудженого, або не дозволив обшукати свій дім, підлягав карі смертю. Кожний, хто хотів, міг донести на будь-кого й одержати за це винагороду.

Запитання до документа

1. Навіщо до списків заносили засуджених або помилково вбитих людей?

2. Чому більшість римлян активно брали участь у переслідуваннях засуджених?

Цікаво знати

Після усиновлення Цезарем Октавія останній отримав ім'я Гай Юлій Цезар Октавіан.

Як політик він був хитрий та безсердечний, проте, приховуючи владолюбство, поводився скромно та люб'язно.

Триумвіри стали господарями держави і поділили її між собою. Антоній отримав східні провінції, Лепід – Північну Африку, а Октавіан – Іспанію, Галлію, Іллірію та Італію. Октавіан, згасивши невдоволення, яке виникло в Римі у зв'язку з проскрипціями, у 36 р. до н.е. захопив Північну Африку й усунув від влади Лепіда. А в 32 р. до н.е. він почав готуватися до війни з Марком Антонієм, який мав владу над східними провінціями, у тому числі над Єгиптом і був одружений з Клеопатрою – царицею Єгипту. Подружжя об'єднало свої зусилля у протистоянні Октавіану. 2 вересня 31 р. до н.е. у морській битві біля мису Акцій (Північна Африка) флот Антонія й Клеопатри зазнав поразки. У відчаї Антоній наклав на себе руки. Війська Октавіана увійшли до Єгипту. Цариця Клеопатра стала його полонянкою. Коли вона дізналася, що Октавіан хоче відправити її в Рим і в кайданах провести вулицями під час тріумфу, Клеопатра випустила змію, яка смертельно вжалила її. Октавіан наказав убити сина Антонія – Антулла та сина Клеопатри і Юлія Цезаря – Цезаріона.

Громадянські війни скінчилися. В Октавіана більше не лишилося внутрішніх ворогів. У державі запанував мир, але республіканський устрій зазнав нищівного удару. Формально республіканські установи ще діяли, але влада належала одній особі – Октавіану.

Запитання і завдання

1. Що означає вислів «Рубікон перейдено»?

2. Які військові походи здійснив Юлій Цезар? Яке значення для Риму вони мали?

3. Чим закінчилися громадянські війни і якою була доля тріумвірів?

4. Доведіть, що створення другого тріумвірату було початком остаточного руйнування республіканського устрою в Римі.